Прийнято вважати, що місто Маріуполь було єдиним населеним пунктом в СРСР, в якому вулиця носила ім’я махновського командира – Кузьми Апатова: у 1919 році сформований ним у Маріуполі батальйон, який потім став полком, входив до складу Української повстанської дивізії імені батька Махна. У Маріуполі був і пам’ятник Кузьмі Апатову. Під час проведення декомунізації вулицю, щоправда, перейменували, а пам’ятник прибрали. До речі, народ за очі його називав… пам’ятником батьку Махну: дуже зовні комполка був схожий на легендарного отамана з Гуляйполя: у шапці-кубанку і теж з довгим волоссям. Червоних командирів – а після розриву Махна із більшовиками полк Апатова залишився у складі Червоної Армії, так не зображували.
Але я не на цьому хотів наголосити, а ось на чому. Виявляється, друга вулиця, названа ім’ям махновського командира, була… у Запорізькій області – у старовинному козацькому селі з незвичайною назвою Роботине. Не зайве помітити, що свою назву село отримало від прізвища його засновника – сина сотника Полтавського козацького полку Роботи. Очевидно, дуже працьовитою людиною був козак з таким позивним, що зберігся у назві запорізького села.
Та що там вулиця! У Роботіно за комуністичних часів, як і в Маріуполі, теж було встановлено погруддя Кузьми Апатова. І, якщо вулицю в селі таки з часом перейменували, то пам’ятник Кузьмі Апатову, який виглядає як… справжній махновець, залишився. І в березні 2022 року опинився разом із жителями Роботино, звичайно ж, на окупованій рашистами території. Бійці Сил оборони України вибили рашистів із села у другій половині серпня 2023 року. Зокрема, 23 серпня, на День Державного прапора України, було підтверджено остаточне звільнення села від окупації.
*
Я легко встановив, що до Першої української повстанської дивізії імені батька Махна входили 1-а, 2-а та 3-я бригади. При цьому перша бригада складалася з трьох полків, включаючи Маріупольський. Є також у моєму розпорядженні «Доповідь інформаційно-розвідувального відділення 14-ї армії», складена наприкінці червня 1919 року – після розриву Махна з червоними. З огляду на секретність, доповідь мала особливу позначку: «Лише голові ради народних комісарів України т. Раковському. Відомості про боєздатність». Цитую: «Маріупольський полк. Командир – Апатов; діє у Славгородському напрямку – на Кобелякській ділянці, куди 29 травня 1919 року прибули два батальйони полку, які налічують 600 чол. У полку багато махновців. З полком рухається багато жінок, які не мають жодного відношення до армії; командний склад сприяє розвитку такого явища». Однозначно специфічний, махновський, полк!
Та й найголовніше питання: чому в СРСР залишалися пам’ятники учаснику махновського руху? Мабуть, тому, що він рано пішов із життя – був убитий у бою із частинами барона Врангеля 29 липня 1920 року. Інакше б радянська влада, яка все пам’ятала і нікому нічого не прощала, відкопала б у його біографії факт служби у складі армії батька Махна. А чого тоді Апатова у Роботіно під час проведення декомунізації залишили на постаменті? А того, що погруддя «справжнього махновця» було встановлено… на його могилі. А на могили, як відомо, декомунізація не поширюється.
З визволенням, Роботіно!
Слава ЗСУ!
Володимир ШАК
Фото автора
