Театральне Запоріжжя різноманітне. Є у нашому місті творчі струмочки. Є ріки, сповнені мистецьких задумів. Є стрімкі емоційні водоспади. Є тиха вода сталих водойм.
Та є джерело, з якого – і це помітно навіть із фотогалереї портретів колишніх учнів – наповнюються інші творчі майстерні. Багато хто з акторів запорізьких та київських театрів, акторів кіно навчались на кафедрі акторської майстерності факультету соціальної педагогіки та психології Запорізького національного університету. Андрій Ісаєнко [випускник 2008 року, керівник курсу Геннадій Фортус, головна роль у фільмі «Кіборги. Герої не вмирають»]. Юлія Прилуцька [випуск 2019 року, нині актриса театру імені Лесі Українки, грає у виставі «Звір» за п’єсою нашої драматургині Наталії Ігнатьєвої]… Дебютантка цьогорічних прем’єр театру-лабораторії VIE Анастасія Гусліста… Герой «Момо» Марк Первухін в обласній муздрамі…
За два дні 23 та 24 червня, можна було побачити три вистави цьогорічних випускників кафедри за спеціальності «Сценічне мистецтво». Це «Вій», «За двома зайцями» та «Мауглі».
До речі, спокуслива афіша, що запрошувала на прем’єру року, виставу «Вій» у театрі імені Магара, до нашого міста прямого стосунку не має. А ось «Вій», показаний причетним до події [як-от екзаменаційна комісія, педагоги курсу, рідні випускників], та тим, кому встигли повідомити причетні, має до нашого міста безпосереднє відношення. Бо вистава створена тут творчими силами, що зросли саме тут. І джерело не завадить комерційному мистецькому морю, де полюють імпресаріо. Ба більше, і це море оновлюється свіжими струменями джерела.
А на сцені у п’ятницю, 23 червня, розгорнувся ще ніким, окрім акторів та вчителів, не бачений «Вій». І не чуваний. А було що й почути. Музичною канвою, на якій було створено хореографічне, майже безсловесне театральне видовище, стали українські народні пісні у сучасній обробці. Пружні та впевнені рухи акторів на сцені не мали ані миті паузи. Дія, розпочата від купальського віночка, йшла невпинно, панночка-відьма вхопила бурсака, не відпускаючи з своїх чар аж до …неочікуваного фіналу. Працювало на сцені все, тріпотіло біле полотно, яке закривало гроб у церкві, причому тканину можна було зібрати у жменю, можна було зрушити поглядом… І саме віночок, який урочисто несла красуня-панночка до води на початку вистави, став оберегом, який врятував Хому-бурсака від смерті…
– Ми готували вистави на екзамен чотири місяці. І було, якщо чесно сказати, важко, тому що репетиційні дні мали по середах. А у ці дні постійно були прильоти. Це відволікало, – розповідає після прем’єрного показу вистав режисер Костянтин Кузьмін.
– Лякало? – перепитую.
– Ні, – впевнено каже Костянтин. – Сцена відволікала від нинішньої ситуації… від війни. Діти мали змогу переключитися. Забути про це.
– Скільки на сцені акторів? 25?
– Ні, – сміється. – Випускників 14. Та вони ж перевдягалися! Мали мить, сорок секунд, щоб перевдягтись. Я ж стояв постійно за кулісами, пускав дим… Слідкував, ми допомагали один одному…
“Допомагали усі. Неоціненна допомога надана головним балетмейстером Юліаною Володимирівною Гончаренко. Постійну увагу відчували від завідувача кафедри – доктора педагогічних наук, професора Галини Василівни Локарєвої. У роботі над виставами «За двома зайцями» та «Мауглі» співпрацювали із Наталією Петрівною Соколовською. Вдячні декану нашого факультету Ользі Вікторовні Пономаренко, – говорить Костянтин. – Вона робить все можливе, щоб ми тут працювали…”
Тут – це у нинішному восьмому корпусі ЗНУ. У колишньому ПК електровозоремонтного заводу імені Дроб’язко, де нині має змогу проводити заняття факультет соціальної педагогіки та психології ЗНУ.
Випускник 2018-го Костянтин Кузьмін – учень Віктора Миколайовича Гончарова [він на фото, вітає чня з успіхом] та Надії Василівни Стадніченко.
“А хореографією я не займався, поки не поступив в університет. Я ніколи до того не танцював”, – зізнається мені Костянтин. Та при цьому за часів навчання за головну роль у пластичній виставі «Великий Гетсбі» отримав диплом переможця головного театрального фестивалю Подніпров’я «Січеславни-2017», має також дипломи перших місць фестивалів у Іспанії, Туреччині, Бельгії…
Ставила ці блискучі вистави – і «Великий Гетсбі», і «Підступність та кохання» – його викладачка Юліана Гончаренко. І «Вій» народився за її безпосередньої участі. Знайомий сюжет розгалужується на неординарні сценічні виходи, майже торкається глядацької зали і дивує появою нового персонажа.
– Я бачу на сцені героїню поза гоголівським сюжетом…
– Так. Дівчини не було в п’єсі. І ми вирішили її створити. Це ідея Юліани Володимирівни.
Тож, паралельно із Панночкою, біля головного героя, бурсака Хоми Брута, який ось-ось загине, з’являється Дівчина. Вона тримає Хому за руку, повертає його лице до себе, говорить до нього словами пісні надії та любові.
Це дуже доречно зараз. Тому що пірнати сьогодні у чорний морок потойбічних сил без надії виринути – емоційно смертельно. Тому що війна і занадто багато чорного мороку.
– Нам життя дає стільки страждань, що най сцена нас трохи лікує…
– Та… якби нам було трохи більше часу, трохи більше… якби не війна. Ми працювали б і три дні на тиждень, і чотири. А так – лише один день. І як що вдень прильот, то ми сидимо у підвалі… чекаючи, коли зможемо працювати.
– А хто зібрав музичний супровід вистави?
– Діти шукали треки українських пісень самостійно. Я тільки прослуховував та затверджував. Потім ставили, вони імпровізували на сцені. І я дивився – відчувають певну музику чи не відчувають? Потім до музики додавались якісь спеціальні ефекти – тріск, зойк, скрегіт. Кукуріку! Тому що концерт нам непотрібен. Нам потрібна театральна дія.
– У вас дуже надійний звукорежисер. І пан освітлювач – я помітила.
– Хотілося би мати кращий звук. Та маємо ту техніку, що маємо.
– А костюми? – питаю.
– Шили самі.
– Як ви встигли підготувати три вистави відразу?
– Маю займатися дві години. А працюю…
– Шістнадцять!
– Так, – сміється. – Я кожного вечора лягаю з думкою: скоріше б настало завтра, щоб знову бігти до студентів, до роботи.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
Фото з вистав «За двома зайцями» та «Мауглі»
