З журналістом, менеджером з комунікацій, реалізатором багатьох благодійних ініціатив Миколою Колодяжним ми знайомі з тих часів, коли проєктна діяльність в галузях культури й освіти у Запоріжжі лише започатковувалася небагатьма громадськими організаціями. І зустрічаючись з паном Миколою на засіданнях Асамблеї діячів культури, на Запорізьких книжкових толоках, інших різноманітних заходах, я звикла бачити у ньому громадського активіста.
Останні шість років Микола Колодяжний очолює Благодійний фонд «Імпульс.ЮА», команда якого протягом крайніх 12 місяців дуже активно й успішно працює над кількома соціально важливими проєктами, пов’язаними з подоланням наслідків повномасштабного вторгнення, ще й встигає займатися волонтерською діяльністю.
Робити добро краще не через політику
Мене завжди цікавило, що спонукає людину покинути стабільний спосіб життя «від зарплати до зарплати» й переключитися на громадські активності? Тож з цього питання й почалася наша розмова з паном Миколою про сучасність і майбутнє, в побудові якого, на мій погляд, громадянське суспільство має відіграти важливу роль.
І від початку пан Микола дещо спантеличив мене словами:
“Я не вважаю себе громадським активістом, а те, чим я займаюся, – громадською діяльністю. Скоріше це проєктна діяльність. Коли ти як фахівець працюєш у неурядовій організації або конкретному проєкті, де займаєшся певною тематикою і виконуєш певні функції. І я на певному етапі вирішив реалізовувати себе у соціальній проєктній діяльності у сфері благодійності”.
Подальша бесіда переконала мене, що пан Микола має усі підстави для чіткого розмежування термінології.
В середині 2000-х він працював у медійній сфері, здебільшого як комунікаційний менеджер у комерційних та політичних структурах. Після подій Помаранчевої революції він трохи розчарувався у політичній діяльності. Побачив, як замість демократичних змін відбулося миттєве перефарбування старих політиків у, якщо можна так висловитися, «демократичні кольори».
“Я достатньо близько побачив, що формально контраверсійні політичні сили є інструментами для банального лобіювання інтересів фінансово-промислових чи інших груп. І зрозумів: якщо ти хочеш допомагати людям, то це не обов’язково робити через політику. А краще взагалі робити не через політику”.
Про важливість комунікації суспільних проєктів
У 2007-2008 році Микола Колодяжний почав цікавитися проєктною діяльністю, відвідував численні тренінги, співпрацював з різними організаціями. Спочатку у ролі комунікаційного менеджера. За його словами, йому дуже пощастило, що перші кроки він робив у фонді «Відкритий світ». А потім разом з дружиною створив організацію «УкрПростір», в межах якої реалізовував різні проєктні ініціативи на перетині неурядових організацій і засобів масової інформації.
“Ми проводили і навчання щодо комунікацій зі ЗМІ, і створювали потужні комунікаційні майданчики. Зокрема, для представників неурядового сектору тут, у Запоріжжі, до 2014 року ми проводили форуми міжсекторального партнерства, до участі у яких запрошували фахівців з усієї України”.
У 2014 році після Революції Гідності почалося російське вторгнення під машкарою так званих «лднр». За рік антитерористична операція стала реальністю, яка існувала начебто поруч із життям країни… Яка, хоч і кульгаючи, почала просуватися в напрямку цивілізованого світу з демократичними цінностями, серед яких не останнє місце займає повага до кожного, допомога особистості, якими б особливими не були її потреби чи умови життя. У тому числі через культурні й освітні проєкти.
Тож Микола Колодяжний кілька років працював комунікаційним менеджером у Благодійному фонді «Щаслива дитина», Асамблеї діячів культури Запоріжжя, в Центрі мистецтв «Арт Простір». А навесні 2017 року колеги з Києва запропонували пану Миколі адмініструвати програму з англійської мови для підлітків. Це й стало поштовхом для створення Благодійного фонду «Імпульс.ЮА», який до повномасштабного вторгнення займався неформальною освітою підлітків та молоді.
“Розумію тих, хто зростає у важких умовах”
Робота з підлітками, часто з сімей, які знаходяться у складних життєвих обставинах, стала дуже близькою пану Миколі.
“Так склалося життєво, що власних дітей у мене немає, тому міг приділити їм увагу. І сам багатьох добре розумію. Бо виріс у 90-ті, коли ми, м’яко кажучи, жили дуже незаможно. Тож хотілося допомогти тим, хто у важких соціальних умовах зростає”.
І це дуже добре вдавалося. Лише на Інтернет-сторінці «МИГа» пошуковик видав мені кілька публікацій, пов’язаних з діяльністю Фонду. Не вірите? Подивіться самі)
Третя річниця благодійного фонду “Імпульс.ЮА”: п’ять груп, 80 учнів, новий логотип і купа планів
Як запорізька школярка – винахідниця робота-дезінфектора “розширює всі та усілякі межі”
У Запоріжжі розпочався онлайн-інтенсив “Лідерство для дівчат”
Запорізькі школярі зможуть створювати власні соціальні підприємства
Станом на 24 лютого 2022 року команда БФ «Імпульс.ЮА» реалізовувала проєкт «Академія молодих реформаторів для молоді з сільських територіальних громад Запорізької області». То було глибоке ознайомлення хлопців та дівчат з процесами реформ в Україні, що відбуваються, і навчання, яким чином молодь може підтримувати і популяризувати ці реформи.
Як повернути волю до життя
Після початку широкомасштабного російського вторгнення більша частина області була швидко окупована, і так склалося, що учасники та учасниці цієї програми або виїхали, або опинилися під окупацією. Проєкт фізично неможливо стало продовжувати. Тому майже одразу робота команди фонду переформатувалася на надання допомоги переселенцям.
Спочатку працювали стихійно і по всіх напрямках: поселення, допомога з продуктами харчування, ліками, одягом… Потім вирішили обрати цільову аудиторію – переселенки з дітьми, бо вони потребували першочергової підтримки за одразу кількома пріоритетами.
“Як правило, саме на жінок лягла купа проблем і відповідальність за дітей. Більшість дуже важко переносили і перебування на тимчасово окупованих територіях чи в зоні бойових дій, і вимушений переїзд, – страшно згадати, в якому стані вони приїжджали. Тому ще в квітні почали організовувати надання екстреної психологічної допомоги, і такі заходи були надзвичайно затребуваними аж до зими. На кожному занятті обов’ язково хтось плакав, та й не одна людина…
Втрата житла, господарства, близьких, усього попереднього життя – великий стрес, і у багатьох жінок це викликало апатію чи прострацію. Часто доводилося чути слова: “Я нічого не хочу, поверніть мені все. як було до 24 лютого”. Тож ми проводили заходи психологічної допомоги, аби показати шлях, як прийняти те, що відбулося, перелаштуватися і думати про те, куди рухатися далі”.
Така комплексна соціально-психологічна допомога надавалася і переселенкам до громад Запорізької області.
Спитаєте: як жінки дізнавалися про можливість отримати таку допомогу? “У місті Запоріжжі фахівці фонду робили оголошення по чатах переселенців, їх досить багато. А в сільських громадах співпрацювали з керівництвом громад, у яких усі переселенці на обліку”.
Взимку команда фонду почала помічати, що стан підопічних почав стабілізуватися, і виникла інша потреба – допомагати жінкам та їх сім’ям адаптуватися в новому житті і вчитися самостійно долати негативні емоції. Так виникла ідея проведення спільних арт-терапеватичних заходів для жінок-переселенок з дітьми, які від початку продемонстрували велику ефективність. Бо, це чудова можливість спільно провести час поза повсякденними проблемами і робити щось… необов’язкове.
“Разом вчити уроки, прибирати, обід приготувати, помити посуд – зрозуміло, бо так треба. А робити спільно щось потрібне для душі, – таких приводів не дуже багато. Наші заходи стали поштовхом для відкриття один одного з нового боку. Можна разом чомусь новому навчитися, якісь поробки чи прикраси змайструвати, а також побігати, пограти – вони усі в захопленні. Плануємо такі активності проводити й надалі по суботах раз на тиждень у приміщенні Запорізької обласної універсальної бібліотеки”.
Лежача сільська бабуся у фейсбуці про себе не напише…
У березні діяльність фонду розширилася. До Миколи Колодяжного по гуманітарну допомогу звернулися люди, які залишилися у прифронтових населених пунктах.
Команда фонду відгукнулася, почала шукати ресурси, звернулася до партнерів, і здійснила вже кілька поїздок до Оріхівської та Преображенської громад.
Аби виявити потреби, пан Микола телефонує голові громади чи профільному заступнику. Ті складають переліки найбільш необхідного. Наприклад, нещодавно волонтери приставили до Оріхова засоби побутової хімії і гігієни.
“Весь Оріхів розбомблений, там немає води, світла, опалення, тож в одному зі сховищ пробурили свердловину до води, встановили генератори, насоси, обігрівачі, й облаштували пункт незламності. Там є і душові кабінки, де люди можуть помитися і випрати одяг. Ось вони й попросили порошки, шампуні, гелі для душу”.
За словами пана Миколи, бувають дуже складні ситуації. У тому ж Оріхові дуже велика кількість літніх людей, які живуть у жахливих умовах. Виїжджати або бояться, або фізично не можуть, або…
“Ось бабуся 80-ти років, у якої не залишилося рідних. Давайте порахуємо, коли вона народилася? У 1943 році, мабуть, у фашистській окупації… І зараз доживає життя під обстрілами… По-перше, як її вивезти? По-друге, де після евакуації прилаштувати? Хто буде за нею доглядати? Питань безліч… Тому багато людей там і залишається.
Дуже сумно це спостерігати. І ще сумніше, що вони випадають з інформаційного поля. Увагу звертають в основному на тих, хто про себе кричить. А вони ж не можуть написати про свої болі й потреби у Фейсбуці, тож для частини суспільства просто перестають існувати. Деякі вже зовсім старенькі й не дуже усвідомлюють, що навколо відбувається. Може, для них це і краще…
Якщо говорити об’єктивно, то це просто жахливо. Їх надзвичайно шкода. Лежить оця бабуся, до неї раз-два на день сусідка приходить, щось трошки поприбирає, дасть їсти, а далі замикає на ключ, і вона там далі лежить. Цілий день в порожній хаті… Ми якраз таким людям намагаємося допомагати. Продуктами харчуваннями, ліками, засобами гігієни, щоб хоч трохи їх підтримати та щоб сусідкам їхнім було простіше”.
Плюси й мінуси вимушеної молодіжної міграції
Розмовляли з паном Миколою Колодяжним ми не тільки про реальність, а й про перспективи. Вони видаються досить складними. Більша частина молоді виїхала з Запорізького регіону в інші області або за кордон.
Пан Микола бачить в цьому свої плюси: “Є багато хлопців та дівчат, які за інших умов так до Європи ніколи б і не поїхали. Я це добре знаю, бо до повномасштабного вторгнення я багатьом учасникам різних програм фонду казав: вступайте навчатися до європейських вишів. А вони не хотіли, бо тут було звично. Тепер довелося поїхати і думаю, вони багато чому доброму там навчаться. А з іншого боку…
Вони гнучкіші, краще адаптуються, зараз інтегруються у тамтешнє суспільство. І знайти аргументи, аби переконати їх повернутися, буде дуже складно. Потрібно буде докласти великих зусиль. Це одна з проблем, які нам доведеться через деякий час вирішувати”.
Усі ми живемо надією на звільнення тимчасово окупованих територій. Яким чином пану Миколі як проєктному менеджеру бачиться подальший перебіг подій? Чи відродяться запорізькі міста і села? Хто візьме на себе тягар планування такого відновлення і як швидко воно може відбутися?
На думку пана Миколи, дуже багато буде залежати від того, наскільки швидко ми зможемо відсунути лінію фронту.
“Рано чи пізно війна закінчиться на користь України. Питання в тому, які ми втрати понесемо до того моменту. Вони прямо залежні від західних партнерів, у якому об’ємі, складі й наскільки швидко вони постачатимуть нам озброєння. Це фактор номер один, який впливає на завершення війни”.
А після того треба буде вивчати не тільки кількість ресурсів на проєкти відновлення, але й наявність спеціалістів, які будуть готові їх реалізовувати. “Там залишилися представники органів місцевого самоврядування, але зараз вони працюють на межі сил. Настільки багато поточних проблем, що просто не мають часу думати про якусь перспективу. Їм буде дуже складно, принаймні, на тих територіях, які піддалися і продовжують піддаватися обстрілам. Вороги просто стирають з землі той самий Оріхів, Гуляйполе… По суті, у прифронтових населених пунктах більшість понівечених будівель простіше знести й збудувати нові, ніж намагатися їх реставрувати. І тоді постане питання: наскільки наші західні партнери будуть готові допомагати інвестиціями на відновлення”.
Після перемоги роботи у неурядових організацій буде багато
Перевага неурядових організацій у тому, що вони можуть швидше реагувати на виклики часу і гнучкіше планувати свою діяльність. Микола Колодяжний вважає: те, що зараз роблять фахівці БФ «Імпульс.ЮА», буде актуальним як мінімум півроку. По звільненні тимчасово окупованих територій першочерговими будуть роботи військових з розмінування, правоохоронних органів, СБУ щодо фільтрації тих, хто пішов на відкриту співпрацю з ворогом. А потім буде величезна проблема.
“Ми ж розуміємо, що люди, які зараз там знаходяться, в тій чи іній мірі змушені співпрацювати. Що з ними робити? Ми ж не можемо усіх, хто був в окупації, посадити в ешелон і вивезти на Сибір! Це неправильно. Які будуть критерії, кого визнавати колаборантом, кого ні? До того ж, коли людина знаходиться певний час під інформаційним тиском, у неї хочеш не хочеш викривлюється сприйняття. Це загрожує ідеологічним, ментальним конфліктом з тими, хто там залишався…
Наслідки війни нам доведеться розгрібати набагато довше, ніж триватимуть бойові дії. Хтось сказав: один рік війни це десять років подолання її наслідків… У неурядових організацій і громадянського суспільства буде дуже багато роботи”.
Ні сам Микола Колодяжний, ні команда БФ «Імпульс.ЮА» сидіти склавши руки не збирається.
В обласній універсальній бібліотеці щосуботи продовжують проводитися спільні заняття з арт-терапії для матусь з діточками.
Днями хлопці передали у військовий шпиталь на Донецькому напрямку вантаж медичних засобів.
А вчора приставили гуманітарну допомогу людям похилого віку до села Новопавлівка на Оріхівщині.
Тримаймося! Разом до перемоги!
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки та з Фейсбук-сторінки Миколи КОЛОДЯЖНОГО
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
ДОВІДКОВО
28-го квітня 2023-го року благодійному фонду «Імпульс.ЮА» виповнилося шість років. І саме в квітні виповнився рік, як фонд почав системно працювати у сфері підтримки переселенців та інших вразливих категорій.
У квітні 2022 року, за підтримки «Українського жіночого фонду», розпочато проєкт «Надання гуманітарної та соціально-психологічної допомоги жінкам з дітьми, які перебувають на території міста Запоріжжя». Загалом в межах цього проєкту отримали допомогу 176 жінок вразливих категорій, переважно – переселенок, та 647 членів їхніх сімей.
У липні 2022 року розпочався проєкт «Надання комплексної соціально-психологічної та правової підтримки жінкам-ВПО з дітьми на території сільських громад Запорізької області», реалізацію якого підтримала громадська організація «Інститут економічних досліджень та політичних консультацій». До середини листопада в межах проєкту було проведено 12 виїзних заходів у сільських громадах Запорізької області. Комплексну психологічну, соціальну, правову та гуманітарну допомогу отримали 176 жінок-переселенок та 154 дитини з сімей ВПО.
У серпні 2022 року продовжилася робота проєкту «Надання комплексної соціально-психологічної, правової та гуманітарної підтримки жінкам-переселенкам з дітьми, які перебувають у місті Запоріжжя» завдяки підтримці Програми малих грантів Посольства США в Україні. На цьому етапі проєкт продовжився до кінця грудня 2022 року. За цей період було проведено 40 заходів з комплексної психологічної, соціальної, правової та гуманітарної допомоги жінкам-ВПО з дітьми, які перебувають у Запоріжжі, у яких взяли участь 476 жінок-переселенок та 405 дітей з сімей переселенців.
З січня 2023 року розпочату роботу з підтримки жінок-переселенок з дітьми у місті Запоріжжя ми продовжили завдяки допомозі одразу декількох партнерів, серед яких ключову роль відіграли благодійна платформа Kind Challenge, неприбуткова організація «Громада» Hromada та особисто пан Ярема Кузишин. За січень-квітень поточного року було проведено ще майже півтора десятка заходів соціально-психологічної та гуманітарної допомоги для жінок-переселенок з дітьми, учасниками яких стали 134 жінки та 70 дітей з сімей переселенців. Ця робота продовжується і нині.
Навесні 2023 року ми розпочали ще один новий напрямок волонтерської діяльності: доставку гуманітарної допомоги у прифронтові населенні пункти Запорізької області.
За цей рік фонд отримав підтримку цілого ряду старих і нових друзів та партнерів, яким принагідно щиро дякує:
- колективу Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки та особисто Ользі Волковій;
- Міжнародному благодійному фонду «Українській Жіночий Фонд»;
- Théâtre du Soleil та особисто Арману Сарібекяну;
- Nova Ukraine;
- Програмі малих грантів Посольства США в Україні;
- Громадській організації «Інститут економічних досліджень та політичних консультацій»;
- благодійній платформі Kind Challenge;
- неприбутковій організації «Громада» Hromada та особисто пану Яремі Кузишину
- Tidewater Ukrainian School і особисто пані Елеонорі Маляренко;
- громадській організації «Новий акрополь» Запоріжжя і особисто пані Надії Комаровій;
- Чеській гуманітарній організації «Люди в біді» / “People In Need”;
- громадській організації «УкрПростір» та особисто Наталії Селюковій;
- Women Safe Space Zaporizhzhia;
- волонтерській команді Петра Шота;
- благодійному фонду «Добряк» та особисто Вячеславу Зирянову;
- компанії L’Oréal Україна;
- компанії Yves Rocher Ukraine;
- громадській організації «Запорозькі берегині» та особисто Олені Шевчук;
- благодійному фонду «Карітас Запоріжжя»;
- громадській організації «Народний захист» та особисто Наталії Заболотній;
- громадській організації «Новий Акрополь» та особисто Надії Комаровій;
- громадському об’єднанню «Вогник» та особисто Івану Здоровцю;
- та всім іншим прекрасним людям, які підтримують благодійну діяльність
