Спочатку мені здалося, що квіти магнолії хтось зсередини підсвінчує. Синьо-рожевим світлом. І світло це навіть насуплені небеса трохи підсвічує. Вони не такими насупленими виглядають. Або це місяць, що гострить свої ріжки на очах у Венери, свою золоту усмішку на магнолію упустив і вона, підвативши її, зарум’янилася у відповідь – як дівчина-красуня.
Втім, яка різниця, хто магнолію змусив усміхнутися в сутінках, що згущалися над Запоріжжям. Головне, що вона цю посмішку всім нам дарує. Посмішку надії та любові. Я її прийняв, як дорогу естафету, і передаю вам.
Доброго вечора, Запоріжжя!
*
Після перемоги куплю замість свого смартфона хороший фотоапарат, щоб робити хороші знімки всіх, хто посміхається довкола) І назву серію «Запоріжжя усміхнене».
Володимир ШАК
