Розмова із засновником і керівником Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова Геннадієм Друзенком повністю доступна на сайті Громадського радіо, де вона і відбулася 20 березня, за посиланням
https://hromadske.radio/podcasts/my-ie-buly-y-budem-informatsiynyy-maraton/bachu-dynamichnu-rivnovahu-syl-v-obokh-storin-ie-volia-i-resursy-voiuvaty-hennadiy-druzenko
Ось фрагменти відповідей Геннадія Друзенка: “Ми працюємо на бахмутському і лиманському напрямках. Те, що я бачу сьогодні – м’ясорубка, в якій багато жертв з обох сторін. Важко оцінити співвідношення, я не маю статистики. Через нас щодня проходять десятки наших поранених. Іноді дуже важко поранених. За кожним пораненням, чи смертю – чиєсь життя, всесвіт, який руйнується від снаряда, кулі, ракети. Тому я бачу на сьогодні дуже складну, криваву, війну, в якій ми здебільшого, на жаль, дуже повільно, але відступаємо.
Я поки не бачу передумов для перелому ні в один, ні в інший бік. Я бачу на фронті динамічну рівновагу сил. В обох сторін є воля і ресурси воювати.
Якщо торік війна нагадувала Другу світову з просуванням у 100 км туди-сюди, то перші два з половиною місяці цього року – це війна в парадигмі Першої світової, коли великі втрати та дуже маленьке просування в будь-який бік.
Я бачу поки динамічну рівновагу в усіх основних параметрах війни – це люди, ресурси та воля воювати. Розслаблятися зарано, на жаль, ми ще не перемогли. Вирішальна битва цієї війни ще попереду”.
Потрібні медики
Геннадій Друзенко: “У медиках на фронті завжди є потреба, оскільки у нас немає штатних медиків. Ми працюємо з добровольцями, які на місяць їдуть на ротацію. На жаль, за останні два місяці ми змушені були подвоїти нашу присутність на фронті. І щомісяця надаємо допомогу більше ніж дві тис. поранених, до 100 в день.
Ми завжди чекаємо медиків-добровольців. Заходьте на наш сайт. Там є форма для запису в добровольці.
Однак, коли у вас навіть є золоті медики, але не вистачає швидких, на руках не наносишся. Друга і третя статті витрат – це ремонт авто і паливо”.
«Беріть марафонський темп, розраховувати на те, що Путін завтра здохне, – не варто»
“Наш шпиталь не є чиїмось власним проєктом. Це спільна справа сотень людей, які знайшли в собі сили й волю піти на фронт з ризиком для власного життя, рятувати життя інших. З МОЗом у нас, на жаль, ніякої немає співпраці. Міністр, до якого я не раз звертався просто удає, що нас немає. Я просив його змінити наказ 814, який був написаний під ООС. Ми хочемо легалізувати участь медиків-добровольців у цій війні. Відповіді нема й досі.
Україна зараз є десь між минулим і майбутнім. Перемога залежить від нас, від наших зусиль, нашої волі, готовності щодня змушувати себе змінюватися. Це довга дистанція, беріть марафонський темп. Воювати нам ще довго, бо на кону існування Росії. У них багато людей. Розраховувати на те, що завтра вони побіжать як таргани, усе посиплеться, Путін здохне, усе зміниться, – не варто”.
