Відмовив Динамо – вони прийшли за ним вдруге. Ледь не закінчив кар’єру в 16 років, – але повернувся і через аматорів пробився в УПЛ. Дебютував в єврокубках поразкою і червоною карткою, – а в першому матчі Прем’єр ліги розгромив Динамо і забив сам.Історія Едуарда Сарапія насичена на події. З сюжетними поворотами, від яких може запаморочитися в голові.
Зараз, в 23 роки, він основний футболіст Дніпра-1, найкращий захисник першої половини сезону УПЛ за даними WyScout, гравець, якого викликають у збірну. Та шлях до цього, як ви вже зрозуміли, був тернистим.
Спочатку школа запорізького Металурга. Та сама, яку пройшли Сидорчук, Степаненко, Соболь, Ігнатенко, Кривцов. Як мінімум захисників і опорників тут навчали гарних. А це саме те, що треба.
На фото Сергія Томко запорізький “Металург”.
На фото Сергія Томко запорізький “Металург”.
«Ми з батьком разом дивилися гру Динамо. І після неї я сказав, що хочу ходити на футбол. Прийшли на тренувальну базу Металурга, а мій рік ще не набирали. Тому починав з хлопцями, старшими за мене».
В Металурзі все було добре. Настільки, що скоро за Сарапієм прийшло Динамо. Але хлопець відмовив.
Зміна академії означала переїзд. В 12 років потрібно було покинути рідне місто і замість жити з батьками переселитися на базу.
Зрештою, коли Динамо прийшло вдруге, саме мама і тато переконали – якщо доля дає такий шанс, ним потрібно користатися.
Пізніше за Металург він забив в день народження матері і в день народження батька – привітав, а також подякував за поради і підтримку впродовж всіх цих років.
«Я приїхав в академію Динамо і відчув рівень. Особливо коли приїхали Іспанці, тренери високої кваліфікації. Той рівень дуже відрізнявся від запорізького. Я приїхав туди з квадратними очима, хотів всього й відразу, намагався все засвоїти».
1999-й рік народження в академії Динамо був щедрим на таланти: Миколенко, Попов, Булеца, Хахльов, Кучерук. Та і в самого Сарапія все складалося гаразд. До тих пір, коли потрібно було переходити в дубль.
Здавалося, це черговий крок до того, щоб стати гравцем першої команди Динамо. А вийшло так, що ледь не довелося завершувати кар’єру.
Сарапій був низьким хлопцем. Але потім за рік виріс аж на 22 сантиметри. Під час медичного огляду виявилося, що організм, зокрема серце, не справляється з такими різкими змінами.
Тому, замість перейти в другу команду Динамо Едуард був змушений повернутися до Запоріжжя. І на пів року прибрати футбол зі свого життя – зайнятися лікуванням.
«Коли мені сказали, що треба дати паузу, то я думав: «Невже на цьому з Динамо все?» Не хотів прощатися з цим клубом, я справді віддав йому все серце. Було дуже складно. Ці пів року були тривожними для мене.
Чи відчував я себе непотрібним? Ні, тому що в Динамо мені такого не казали. Навіть коли я повернувся в Запоріжжя, то у мене було ще 6 місяців контракту з клубом. Вони не розірвали його – пішли назустріч.
Я вдячний за це. За те, що вони не попрощалися зі мною так жорстко, а саме дали шанс, дали мені все, щоб я міг повернутися».
Але після лікування в Динамо Сарапій не повернувся.
Початок дорослої кар’єри вийшов раннім – в 17 років. Але це була зовсім не УПЛ – чемпіонат області та аматорський чемпіонат України з «Таврією-Скіфом», командою з-під Запоріжжя.
Серйозний колектив, з амбітними цілями, а також надзвичайно досвідченим складом, де вистачало й колишніх гравців УПЛ.
Однак як тільки до Едуарда дійшли новини про відродження Металурга, рішення було прийняте відразу. Тим паче, це був крок далі – у вже професійний футбол.
Ще один сезон в аматорах, потім Друга ліга, далі вихід в Першу – кар’єра пішла на підйом. До того ж, Олег Таран ще в 18 років зробив його капітаном команди.
На фото Сергія Томко “МИГ” тренер запорізького “Металурга” Олег Таран.
«Це було його рішення напередодні гри. У другому турі ми приймали Миколаїв. У роздягальні він сказав, що я буду капітаном – ніхто не сперечався. Те його рішення надихнуло мене. У 18 років надягнути капітанську пов’язку клубу рідного міста – це дуже круто».
Щоправда, казки не вийшло. Сезон в Першій лізі став для Металурга провалом – передостаннє місце, а потім поразка від Альянса в перехідних матчах. Це означало повернення в третій дивізіон.
Фото Сергій Томко “МИГ”.
Сарапій залишився. Хоча ще раніше ним цікавилися команди УПЛ. Зокрема, він відмовив Зорі Юрія Вернидуба. Сказав, що вже стартував в дорослому футболі і не хоче грати за дубль. Також був перегляд в Арсеналі-Київ. Едуарду пощастило – переходу в клуб, який після того ж сезону припинив своє існування, не відбулося.
А ще доля ледь не завела його в Дніпро-1 на кілька років раніше. Сарапія в команду хотів Дмитро Михайленко – з Металургом домовитися не вийшло.
Тому, ще один рік в Другій лізі – і перехід вже вільним агентом в тоді ще Метал. Дебютувати з ним в УПЛ не судилося.
В лютому кортеж власника клубу Олександра Ярославського на смерть збив людину. Скоро він виїхав з країни. А ще через два тижні почалася війна. І у вже Металіста виникли серйозні проблеми.
Зрештою, серед шести орендованих футболістів, разом з Олександром Кучером та Євгеном Красніковим в Дніпро-1 перейшов і Сарапій. Спочатку в оренду, а зараз вже з повноцінним контрактом на три роки.
«Усе організували Кучер та Красніков. Вони мене набрали й сказали: «Ти поїдеш з нами». Мене не питали, хочу я чи не хочу – відповідь була очевидною. Я за ними хоч до Північної Кореї поїду».
І розвиток цього сезону вийшов надзвичайно стрімким. Спочатку дебют в єврокубках – 1:2 в першому матчі з АЕКом Ларнака, розбита голова і червона картка. Далі – довгоочікувана перша гра в УПЛ – перемога над Динамо 3:0 з власним красенем-голом.
«Я неодноразово був болбоєм на матчах Динамо. Більше того, я ж із Запоріжжя, колись подавав там м’ячі Сергію Сидорчуку, коли він грав за Металург».
Фото Сергія Томко “МИГ”.
Від хлопчика, що подає м’ячі до гравця УПЛ довелося пройти чималий шлях.
Далі були виходи в старті в кожному матчі сезону, друге місце в групі Ліги конференцій, перше – в УПЛ після після 15 туру, включно з перемогою в очному матчі з Шахтарем.
А також виклик до національної збірної. Колись Олександр Петраков дав йому дебютувати за команду U-17, а зараз дозволив відчути, що таке перша команда.
«Так, дебют ще почекає, але, думаю, він відбудеться вже незабаром. Буду для цього все робити, працювати якомога більше.
Одна з моїх мрій – грати за збірну. Дуже цього хочу, знаю, як я йшов до цього. Це буде щасливий момент у моєму житті».
І до цих всіх перемог на полі додайте ще одну, поза його межами. В передостанній день 2022-го він одружився. З дівчиною, котру знав ще з молодших класів школи. Красива історія.
Наступний матч Сарапія – черговий визначний етап. Це буде дебют в плей-оф єврокубків. І суперник той самий, що й в кваліфікації. На АЕК Ларнака у захисника і команди є зуб: «Реванш. Це вже буде інший Дніпро-1. І налаштований зовсім по-іншому. Це вже не буде наша перша гра єврокубків. Ми усвідомлюємо, що не маємо запасного варіанту на випадок невдачі. Якщо програємо – з євровесною закінчуємо. Тому будемо битися до останнього».
Від хлопця, що ледь не завершив кар’єру в 16 років до гравця команди плей-оф єврокубків. Як каже сам Сарапій, якщо мріяти і йти до цього, воно вийде назустріч. Повідомляють на сайті «Запоріжжя футбольне».
Фото «Запоріжжя футбольне» та Сергія Томко “МИГ”.
https://youtu.be/dU76XyMZmJk
