Кладовище в Сент-Женев’єв-де-Буа, розташоване лише за 30 хвилин їзди на південь від галасу Парижа, виглядає ніби шматок історії, який зупинився в часі. Нині з цього кладовища у Франції кличуть привиди російської історії.
Виразний православний хрест і крихітні церковні куполи увінчують надгробки, більшість із яких написані російською кирилицею. Багато з них містять чорно-білі зображення похованих – близько 12 тисяч людей, які втекли зі своєї країни, щоб знайти нове життя у Франції. Серед них балетний геній Рудольф Нурєєв, режисер Андрій Тарковський, нобелівський лауреат з літератури Іван Бунін і радянський дисидент Андрій Амальрік.
Більшість із похованих тут прибула з першої великої хвилі російської еміграції, що втекла від більшовицької революції. Цвинтар був створений у 1927 році, коли ті «білі росіяни», як їх називали, почали старіти і вмирати.
Франція була всесвітньою столицею білої російської імміграції.
Є такі аристократи, як князь Фелікс Юсупов, який у 1916 році допоміг убити Григорія Распутіна, намагаючись зруйнувати владу святої людини, яку він називає сім’єю царя Миколи II; і князь Георгій Львів, який очолив перший тимчасовий уряд у 1917 році після зречення царя. Тут і члени імператорської родини Романових, і діти та онуки письменника Льва Толстого та композитора Ігоря Стравінського.
Але нині навіть це спокійне кладовище опинилося в українській війні.
Все почалося зі статті, опублікованої минулого місяця у французькій газеті Le Monde під назвою «З війною в Україні невизначене майбутнє для російського кладовища в Сент-Женев’єв-де-Буа». У статті йдеться про відсутність російськомовних відвідувачів і недоглянуті могили. Це навіть натякало на можливе повернення гробниць у власність французької держави.
Але насправді конфлікт мав непрямий вплив.
У Франції землю під могилу орендують у комуни, або місцевого уряду, так звані концесії. Сім’ї мають право користування, але місто все ще володіє землею.
Тривалість концесії може бути різною – від п’яти, 50-ти, 100 років до безстрокового. Усі вони мають різні витрати. Але юридично, коли термін дії концесії закінчується і могила покинута, уряд може повернути ділянку, вивезти останки та поховати когось іншого.
Щороку на цьому кладовищі закінчуються десятки концесій. З 2008 року уряд Росії оплачує їх оновлення. Але з війною в Україні та фінансовими санкціями Заходу проти Кремля ця угода призупинена.
Російські ЗМІ побачили статтю Le Monde і роздули все це, скаржиться”, – каже голова російського православного комітету з утримання могил Ніколя Лопухін, який каже, що спілкувався по телефону з багатьма російськими журналістами. Саме вони й роздмухали скандал.
“Вони про це писали в істериці, тому що цього поняття концесії в Росії немає, тому вони не розуміють, що відбувається, – каже він. – Вони казали, що у Франції панує русофобія, і французи хочуть позбутися всього російського. Вони навіть говорили про те, що бульдозерами зруйновано могили Нурієва та Буніна. Надто багато емоцій”.
Більше того, брехні. Та, незважаючи на війну, цвинтар функціонує, як і раніше.
Лопухін каже, що шансів, що могили потривожать, немає. По-перше, навіть на французькому кладовищі процес повернення могили після закінчення терміну концесії займає роки. І це не звичайне кладовище. З 2001 року він був класифікований як національна історична пам’ятка.
«Тому його не можна чіпати», – каже Лопухін.
«Війна ніколи не буде приводом для того, щоб загасити полум’я нашого зобов’язання поважати і пам’ятати цих нині покійних людей, незалежно від їхньої національності».
Лопухін розповідає, що в 1990-х роках сюди приїжджало щонайменше шість автобусів на день, повних російських туристів. «Росіяни, які приїжджали до Парижа, відвідали дві речі, – каже він, – Ейфелеву вежу та кладовище Сен-Женев’єв-де-Буа».
Стоячи перед могилою Буніна, Лопухін розмірковує про російську історію.
«[Радянський лідер Володимир] Ленін був людиною, яка не хотіла, щоб хтось хоч трохи думав, тому він витіснив інтелектуалів», – каже він. «Він посадив усіх філософів і академіків у човни – так звані «філософські човни» – і відправив їх до Німеччини. Вони ніколи не повернулися”.
Історія росії залишилася у Франції.
За матеріалами npr.org
