Запис, залишений учора журналістом газети МИГ Володимиром Шаком у соцмережах:
100 днів мене не було в Запорізькому граді, а мені здалося, що 100 років. І ось – я вдома. Мене сьогодні на під’їзді до Запоріжжя зустрічав яскраво-червоний світанок – рожево-червоний, і я зрозумів, що моє місто скучило за мною так само, як і я по ньому, і Запоріжжя радіє моєму поверненню – яскраво-червоною радістю. У нас люди в ранковому вагоні київського поїзда, перемовляючись, кликали один одного до вікон: подивіться, мовляв, яка краса. Всі дивилися та захоплювалися.
Запоріжжя благословенне зустрічало своїх дітей.
Я 100 днів прожив під Києвом – були із дружиною у гостях у наших родичів. Гостювали у них. Міста-герої Ірпінь, Буча, Гостомель – враженнями з цих міст були заповнені думки останні 100 днів мого життя. Готовий розповісти про те, що бачив, що чув, що пережив, якщо мої читачі, за якими я дуже скучив, не заперечуватимуть.
Привезене мною, до речі, я об’єднав у фотокнигу, яка називатиметься так: «Навколо та біля Києва. Фотощоденник запорізького журналіста. Осінь – зима 2022 року». Завтра представлю перший розділ.
Як передмову – вчорашнє фото: з вулиці Щасливої (це місто-герой Ірпінь) я їхав до Запоріжжя. Дуже щасливою людиною.
*
Паркан навколо назви вулиці побитий уламками. Це проклятий «руській мір» – його автографи. «Руського міра» скоро не буде, а вулиця Щаслива у передмісті Києва буде завжди.
