Коли тримаєш нарешті в руках календар із літописом тривалої волонтерської роботи по відновленню спадку художника школи Михайла Бойчука у твоєму рідному місті, у Новій Каховці, не знаєш, плакати, нарікати на несправедливість чи радіти, що це у твоєму житті є.
Усе радянське дитинство ми не розуміли свого міста. Відчули його чарівність та гармонію згодом, коли поїхали до інших міст, гарних по-своєму, та, на жаль, позбавлених оцієї вплетеної до щедрої нашої природи краси. Вплетеної так цілісно, бо зробила це рука художника.
Ми могли б прожити життя, і не знати імен, яким наше місто завдячує своєю гармонійною красою. Ще б пак! Спитайте людей, які поїхали із Нової Каховки та живуть нині там, де надійно закриті архіви та заплющені очі на своє минуле.
Бо ім’я художника Григорія Овксентійовича Довженка, який розробив та виконав на будинках нашого міста орнаменти, які згодом архітектор Тетяна Євсеєва назвала «кам’яними вишиванками», не було б відомим донині, якби Україна не отримала незалежність, а з нею – і можливість знати свою справжню історію.
І саме цю історію вивчали, розкривали, робили первісно гарною та відомою в Україні та світі волонтери Нової Каховки.
І будуть робити далі.
Бо її цінність тепер доведена часом і – кров’ю боротьби за незалежність, яку сплатили художники кола Михайла Бойчука, та яку платить нині наша держава.
То ми повернемося. І повернемо свою красу.
Інеса АТАМАНЧУК
