Пройшло 90 років, а вони не змінилися. Вони знову прийшли нас вбивати. Дорослих і дітей, старих і немовлят. Вони вважають, що мають на це право – відбирати чуже. Щастя, долю, життя.
Пройшло 90 років, а вони знову крадуть у нас зерно. Вони знов прийшли, щоб забрати. Забрати те, що зробили інші, сплюндрувати викохане роками праці. Добробут, затишок, красу.
Вони знову почувають себе богами на нашій землі. Але Бог дарує, а вони лише відбирають. Убогі люди. А чи люди вони?! Кати, покидьки, садисти.
Дев’яносто років тому вони перемогли. Вбили мільйони нас – українців. Ми не можемо дозволити їм це повторити. Не цього разу. Не на цій землі. Не з цими людьми. Ми стали іншими. Ми вб’ємо їх всіх. Всіх, хто прийшов на нашу землю. Дев’яносто років потому.
Бо ми українці.
Патріоти, воїни, герої.
