Як повідомляє МВС України, у 9 полку оперативного призначення Національної гвардії імені Героя України Богдана Завади проходить службу племінник Володимира Ященка – 39-річний Євген Бадін. 
Гвардієць також є талановитим спортсменом – займається східними єдиноборствами.
На останніх міжнародних змаганнях «AJP Tour Kyiv», у яких Євген брав участь, він завоював срібну і бронзову медалі.
«1 березня я пішов до нашого військкомату. Я знав – ворог підходить до рідного Запоріжжя і хотів захищати саме його. Адже мало що можна було зробити, якщо ворог зайшов би до нашого міста. А якщо я та сотні таких самих добровольців «вгризуться» в землю на підступах до Запоріжжя, то ми зможемо зупинити цю навалу», – розповідає Євген.
Його направили до 9 полку оперативного призначення Нацгвардії, чиї бійці і досі стримують російські орди на Запорізькому напрямку.
«Пам’ятаю декілька яскравих випадків, які можливі тільки на «нулі». Одного зовсім не прекрасного дня наш командно-спостережний пункт потрапив під масований обстріл.
Прилітало з «Градів» та мінометів. І мого товариша контузило: дивлюсь, він вже очі закотив, на звернення не реагує. Тоді я покликав медика, і ми вдвох, під обстрілом, допомогли йому сісти у машину, яка вже була вся в дірках від осколків. А потім гнали на пробитих колесах, як у голлівудському бойовику: із заносами на поворотах і тараном воріт КСП. З товаришем зараз все добре, він продовжив службу в Одесі», – каже Євген.
Ще один випадок трапився, коли бійці були у «секреті».
«Раптом почався обстріл з ворожого танку. Хто не знає, це доволі неприємно – «виходів» ти не чуєш, одразу є тільки «прихід». Тобто, в тебе немає часу сховатися від снаряда.
Таким чином нас обстрілювали десь годин дванадцять підряд. Один з офіцерів висловив припущення, що росіяни проводять артпідготовку, готуються до прориву на нашій ділянці фронту.
Щоб нас не застали зненацька, офіцери пішли у розвідку, а мені наказали чергувати зі словами: «Якщо хтось буде йти з цього напрямку – відразу стріляй!».
Деякий час було тихо, а потім я чую: хтось наближається. Навкруги – світанкові сутінки й густа лісопосадка, хто саме йде – не видно. Я – згідно з наказом – дослав патрон у патронник, прицілився на звук і натиснув спусковий гачок. І тут – осічка!
Поки я перезаряджався, з «мого» напрямку вийшли ті самі двоє офіцерів, які ходили на розвідку.
«У вас сьогодні другий День народження!», – сказав я, радіючи, що ситуація добре закінчилася», – розповідає гвардієць.
