Повномасштабна війна росії проти України триває сьомий місяць. Увесь цей час наші лікарі – це тил, який тримає державу, бо війна забирає життя, а вони його – рятують.
Наша розповідь – про роботу* запорізьких медиків, які нині, без перебільшення, багатьох скалічених війною пацієнтів повертають з того світу.
Дитяча лікарня: на допомогу прийшли воєнні хірурги
… Ці страшні світлини поранених діток із Запорізької обласної дитячої лікарні облетіли шпальти багатьох світових видань. Їх рятують лікарі, проводячи надскладні операції, про які в мирний час читали хіба що в медичних підручниках.
…12-річну Софію з Полог привезли до лікарні співробітники ДСНС. Як розповідає мама Софії Дар’я Фомкіна, родина перебувала у власній квартирі, коли російські військові почали обстріл міста.
“Почули вибух, я сказала дітям, аби бігли в коридор. Софія не встигла, її буквально викинуло туди. Вона вдарилася”, – каже жінка.
Звернулися за допомогою до місцевої лікарні, але вона захоплена російськими військовими, які не надають допомогу місцевим, навіть дітям.
Тож дитину до Запоріжжя доставляли, під обстрілами, рятувальники ДСНС.
…15-річна Маша також із Полог. Дитина з мамою та подругою йшла рідним містом, коли за три метри від них вибухнув снаряд. Діагноз підлітка – травматична ампутація правої ноги вище коліна, складний перелом правої руки, поранення уламками снарядів.
…Маленький триьохрічний Артем із сім’єю тікав із Маріуполя, але в Запорізькій області їхній автомобіль рашисти обстріляли з “Градів”. У дитини травми живота, голови, рук і ніг.
Пацієнтів із такими важкими пораненнями допомагають оперувати воєнні хірурги.
– Тут лікарі не мають великого досвіду лікування таких ран, – каже хірург Запорізького військового госпіталю Владислав Дергалюк.
Прикмета нашого часу: пацієнти з вогнепальними та осколковими травмами – це вже не лише військові, а й діти.
Директор КНП “Обласна дитяча лікарня” Юрій Борзенко розповідає, що, як правило, після надання екстреної допомоги скалічених дітей перевозять на лікування подалі від лінії фронту, в тому числі й за кордон.
Звичайно ж, у дитячій лікарні, як і до війни, проводять планові госпіталізації, а лікарі понад 20-ти різних медичних спеціальностей ведуть консультативний прийом в поліклініці.
Також працівники медзакладу беруть участь у проєкті Мобільних телемедичних бригад в Запорізькій області [волонтерський рух Volunteer Movement спільно з UNICEF Ukraine]. Це виїзди та надання кваліфікованої допомоги у віддалених громадах, місцях перебування громадян [бомбосховища, місця тимчасового перебування ВПО, школи та інше].
“Швидка допомога”: робота на лінії вогню
Майже завжди поранених пацієнтів доставляють до лікарень та транспортують у безспечніші місця працівники “швидкої допомоги”.
Директор КНП «Територіальне медичне об’єднання «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Запорізької облради Костянтин Малашенко розповідає, що з початком “великої війни” кількість викликів від цивільних громадян значно зменшилася, але, водночас, збільшилася кількість “військових моментів” у роботі.
Лікар каже, що у перші тижні війни 80 відсотків поранених із лінії фронту та під час обстрілів по області доставлялися до медзакладів саме бригадами “швидкої”.
Нині ситуація змінилася: на передньому краї працюють військові медики, а співробітники “швидкої” допомагають уже в більше безпечних місцях.
– До прикладу, якщо на якомусь блокпості проходить обмін полоненими, то військові медики надають допомогу та забирають людей із лінії зіткнення, а наші бригади везуть далі до медичних закладів, – пояснює Костянтин Малашенко.
Також “швидкими” транспортують пацієнтів у інші області України. Це робиться і для того, щоб звільнити місця у лікувальних закладах для первинної евакуації з місць боїв.
– У співробітництві з “Лікарями без кордонів” у нашій країні було створено евакуаційний поїзд, який може забирати велику кількість поранених. Маршрут цього поїзду пролягає і через Запоріжжя, а далі – на захід країни, – каже Костянтин Малашенко. – Ми часто довозимо поранених до цього евакопоїзда. Але у разі екстреної ситуації ми й самі відвозимо пацієнта, наприклад, на операцію до Києва.
У таких непростих умовах у службі намагаються зберегти і людей, і транспорт.
Підрозділи з територій, які нині постійно під ворожими обстрілами, вивели на безпечні відстані.
– Оріхів можемо обслуговувати бригадою зі Степного, Гуляйполе – з Новомиколаївки, Степногірськ та села намагаємося обслуговувати бригадами з Кушугуму чи Комунарської підстанції, – пояснює лікар Малашенко. – Час доїзду збільшився, але люди не перебувають постійно під обстрілами.
Частина медиків “швидкої” з рідних, але небезпечних, місць виїхала. Але вони продовжують працювати та рятувати життя.
Перинатальний центр: приймать пологи у підвалі та рятують “ранніх пташок”
Дійсно, з початком повномасштабної війни робота багатьох лікувальних закладів та служб кардинально змінилася. Але Запорізький обласний перинатальний центр виконує ті ж функції, що й до війни: тут приймають пологи у соматично складних пацієнток, виходжують недоношених діток, роблять операції… Звісно, війна внесла свої корективи.
Директор КУ “Обласний перинатальний центр” ЗОС Олександр Кирилюк розповідає, що у центрі облаштували підвальні приміщення для приймання, спостереження, ведення пологів та кімнати післяпологового перебування. Зробили необхідний запас води, медикаментів і розхідних матеріалів.
– Були випадки, коли оголошувалась тривога, а ми проводили планову операцію. Не в підвалі, у нашій чудовій будівлі. Так, було страшно, але ми абстрагувалися і успішно доводили операцію до кінця, рятуючи два життя, – розповідає лікар.
У центрі зазначають, що кількість пологів із війною дуже різко впала: в мирний час було близько десяти пологів за добу, тепер – максимум три.
Бо багато пацієнток просто не можуть доїхати до центру з тимчасовою окупованих територій [а це 60 процентів Запорізької області].
Жінки, яким вдалося прорватися через блокпости [проходять їх по кілька діб, що дуже тяжко для вагітних], розповідають, що рашисти не дозволяють їм виїжджати до Запоріжжя, щоб вони могли отримати кваліфіковану медичну допомогу. Кажуть: “Їдьте в Крим, там дорога вільна”.
Але вагітні з Донецької області, Маріуполя, Гуляйполя, Полог, Оріхова, Василівки все ж -таки народжують діток на вільній землі.
– У нас народжувала евакуйована жінка, у якої загинув на “Азовсталі” чоловік, загинули також брат і мама. І вона одна з двома дітьми народила третього. Її приїхали забирати з лікарні побратими чоловіка, “азовці”, – каже Олександр Кирилюк.
Були випадки, коли після пологів жінки не могли повернутися додому. Лікарі пригадують історію породіллі з Мелітополя, яка народила двійню. Вся її сім’я, у тому числі і двоє маленьких діток, уже перебували в окупації. Весь березень жінка з немовлятами прожила у центрі…
Олександр Кирилюк пригадує, що перші тижні були складними ще й психологічно, бо в колективі – переважно жінки, у багатьох – діти. Вони розривались між роботою і сім’ями та мали обирати: працювати чи евакуюватися.
– У перший місяць ми відчули “кадровий голод”. Деякі співробітники поїхали з міста у страху за свою сім’ю та дітей, – каже Олександр Кирилюк. – Щоб ви розуміли, з восьми дитячих реаніматологів у березні у нас залишилися працювати четверо, а треба було організувати режим роботи 24/7.
Адже від цілодобової роботи реаніматологів залежить життя народжених недоношених діток. Таких “ранніх пташок” не переводять в інші лікувальні заклади, а рятують у перинатальному центрі. Вага найменшої дитини, яку виходили медики за час війни, становила 700 грамів!
Після повномасштабного російського вторгнення таких діток–поспішайок стало майже вдвічі більше – це результат щоденного стресу, у якому змушені жити майбутні матусі.
Але ці крихітні немовлята житимуть і ростимуть. Для цього є спеціальне рятувальне обладнання – інкубатори. Щоб дитина зміцніла та набрала вагу, в них підтримуються необхіднуі температуруа, вологість; вони можуть працювати автономно.
Клініка «Сімейний лікар»: у серпні відкрили кабінет фізичної реабілітації
У такий складний час деякі запорізькі медзаклади не тільки продовжують надавати якісну допомогу пацієнтам, але й розвивають нові напрямки роботи.
…У поліклініці ЦПМСД «Сімейний лікар» Широківської сільської ради багатолюдно.
Валентина прийшла зробити щеплення проти коронавірусу, бо “епідемія вже близько”. Григорій Степанович чекає у черзі до сімейної лікарки, щоб отримати рецепт на безкоштовні ліки.
Вакцини є, в наявності й безоплатні медикаменти від артеріального тиску. Як і у довоєнні часи.
Однак лікарі кажуть, що пацієнтів побільшало, бо стрес провокує та загострює багато захворювань, а звичні дози ліків допомагають не завжди. Ось люди й поспішають до лікарів.
Та ще медична допомога необхідна вимушеним переселенцям із різних куточків України, які знайшли прихисток на запорізькій землі.
– Сімейні лікарі виїзжають і на пункти, де проживають переселенці, і приймають у поліклініці, кожен – до 20–ти паціентів на день, – розповідає директор КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Ірина Шкабарня. – На стоматологію та хірургію навантаження у нас збільшилося у рази. Якщо у грудні минулого року вузькі спеціалісти провели п’ять-шість тисяч консультацій, то нині – до 20-ти тисяч!
Воно й не дивно. Розташована у межах Запоріжжя клініка Широківської громади приймає пацієнтів і з інших сільських громад та Хортицького і Дніпровського районів обласного центру.
– Нині також є велика потреба у наданні урологічної та гінекологічної допомоги, тому активно розвиваємо ці напрямки, – зазначає Ірина Шкабарня.
А ще у Клініці в серпні відкрили кабінет фізичної реабілітації. Нове сучасне обладнання придбали за кошти громади-побратима з Німеччини, міста Барлебен, а також благодійників із Амстердаму. Понад десять тисяч євро зібрали небайдужі люди для оснащення нового відділення!
Скористатися послугами реабілітологів можуть військові, діти, пацієнти після травм – всі, хто потребують відновлення та реабілітації.
Медицина «в окупації»
А ось на тимчасово окупованих територіях області медзаклади функціонують частково. Це там, де рашисти не зруйнували лікарні.
Адже, як повідомляє Міністерство охорони здоров’я України, за шість місяців війни у Запорізькій області зазнали руйнувань 38 медичних закладів. Лише за серпень у нашому регіоні було пошкоджено п’ять лікарень.
Медпрацівників росіяни не випускають, бо хтось має там працювати. Тих, хто залишився, окупанти примушують до співпраці та лікування поранених загарбників.
Лікарів, які відмовляються, у кращому випадку “звільняють” із роботи, у гіршому – тримають у полоні. Так сталося у Бердянську, де рашисти викрали керівника станції «швидкої допомоги» Ольгу Саввон, яка не стала зрадницею.
Але серед медиків є й ті, що перейшли на бік окупантів. Прокурори Мелітопольської окружної прокуратури вже скерували до суду обвинувальний акт стосовно мелітопольського лікаря, що пішов на співпрацю з ворогом та погодився очолити медичний заклад, підконтрольний окупаційній адміністрації. Його звинувачують у колабораційній діяльності [ч. 5 ст. 111–1 КК України].
Надавати якісну меддопомогу населенню в окупації стає все важче. Не вистачає ліків – так звана нова “влада”, як повідомив мер окупованого Мелітополя Іван Федоров, заборонила ввозити туди медикаменти та засоби гігієни для дітей та дорослих.
Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко називає ситуацію із забезпеченням ліками медичних закладів на тимчасово окупованих територіях Запорізької області “катастрофічною”: поставок не відбувається, а ціни на ліки в аптеках суттєво зросли.
“Деякі ліки подорожчали не вдвічі-втричі, а в п’ять разів. Тих, що продаються за рецептом, не знайти, – розповідає Тетяна, яка виїхала із Бердянська. – Люди переважно перепродуають ліки одне одному або замовляють їх через волонтерів, які возять препарати із Запоріжжя”.
Також є ризики для пацієнтів через обстріли Запорізької АЕС: зникає світло, і лікарні не можуть нормально функціонувати.
“Під загрозою опинилося життя людей, які сьогодні перебувають в операційних, на ШВЛ, у реанімаціях”, – написав Віктор Ляшко на Фейсбук–сторінці.
Не скрізь може працювати і “швидка допомога”. Були випадки, що на блокпостах рашисти завертали назад машини з хворими.
А це означає, що людям з інфарктами, інсультами та іншими важкими хворобами наші медики не зможуть вчасно надати допомогу. Люди втрачають здоров’я чи життя не через прямий постріл чи уламки, а через злочинні дії окупантів.
Нині у тих, хто перебуває “під рашистами”, одна надія – на деокупацію.
Олена Ахінько, фото автора, Запорізької ОДА, Emin Özmen / Magnum Photos / DER SPIEGEL, з відкритих джерел
*Готуючи до друку цю публікацію, автор звернулася з запитом про надання інформації до низки багатопрофільних та спеціалізованих медзакладів Запоріжжя.
Однак у більшості лікарень у наданні інформації було відмовлено: нібито ці дані є секретними.
У міській лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги Запорізької міської ради у журналіста взагалі питали про наявність дозволу на роботу від СБУ [?].
Ми розуміємо, що під час війни частина інформації має обмежений доступ, однак запоріжці, на чиї податки також функціонують лікарні, мають право знати, яку допомогу у воєнний час можуть отримати у місцевих медзакладах.
