Минулого тижня Український кризовий медіа-центр запросив журналістів, які за мирних часів радо приєднувались до насиченого життя у цьому закладі, взяти участь в онлайн-брифінгу провідної експертки з питань виборчого законодавства, голови правління Civil Network OPORA Ольги Айвазовської. Тема розмови – псевдореферендуми, болюча та недостатньо обумовлена і з юридичних аспектів, і з суто людських стосунків.
Тим краще, що до розмови долучились журналісти, які перебувають
у прифронтовій частині України;
виїхали з рідних міст та сіл, які нині окуповані російськими військами;
важко та ризиковано живуть нині в окупації.
Реалії життя на межі України краще знаємо ми, перебуваючи неподалік від лінії розмежування. Реалії київського життя зрозуміліші киянам, та своє ми маємо їм донести.
А от якими бачать події в Україні структури за кордоном, за далеким кордоном, та ще й під впливом російської пропаганди, пов’язані із структурами країни-агресора фінансовими та організаційними стосунками? Якими можуть бути правові наслідки та реакція з боку України і світу в разі, якщо окупантам все ж таки вдасться реалізувати свій підлий план? Що треба знати населенню на тимчасово окупованих територіях?
Тож, маю викласти почуте та полемізоване у процесі доповіді Ольги Айвазовської та нашого діалогу – а в обговоренні взяли участь журналісти із Запоріжжя та Херсонської, Миколаївської, Харківської областей.
Насправді псевдореферендуми є продовженням традиції виборів при радянському тоталітарному режимі, коли громадяни мали за вибір лише одне прізвище у бюлетені. Справжні вибори або псевдо референдуми – речі із різних світів.
У тоталітарних режимах, яким був радянський союз та якою є нинішня росія, реально немає ні виборів, ані справжніх референдумів. І щось подібне вони хочуть реалізувати на території України, щоб легітимізувати свій первісний план, розпочатий наприкінці лютого 2022 року.
Заплановані росією псевдореферендуми не мають ніякого юридичного значення і впливу. І зрозуміло, що жодна цивілізована країна, яка визнає міжнародне право, не може визнати сам факт такого голосування за реальне волевиявлення. Бо такий інструмент народовладдя, як вибори, можливий лише в умовах чіткої визначеності юрисдикції тієї держави, на території якої відбувається цей процес.
Тож саме втручання російської федерації у вибори, в певні референдумні процеси, – про це є певні побоювання щодо брекситу шість років тому та інших подій, де є російський слід, – викликає не тільки побоювання, а й необхідність контролю та збору фактів.
Сам референдум – не подія, важливішим є те, що далі відбудеться із цим фактом. Бо результати його можуть бути використані російською пропагандою, як визначеність суспільства та громадян щодо входження до російської федерації як держави.
Очевидно, що після референдуму, принаймні на півдні України, може бути реалізований кримський сценарій, – анексія з метою визнання належності до російської федерацієї громадян та території, на якій вони перебувають.
У цього процесі є наступні ризики.
Якщо псевдореферендум відбудеться і послідує анексія, – це ускладнює для України як держави військові дії на анексованій території. Бо росія вважає, що будь який наступ на її територію може дати їй право використання ядерної зброї. Західний світ дуже боїться цього аргументу. Навіть якщо йдеться не про стратегічну, а про тактичну ядерну зброю, більш локалізовану на території впливу… Тож Європа та Євросоюз вважають ядерну загрозу незворотною червоною лінією, перетинати яку не можна.
Другий негативний наслідок псевдореферендумів – насильницька паспортизація громадян України, які в силу різних обставин залишаються на окупованих територіях. Між тим насильницька паспортизація є порушенням прав людини та беззаперечним актом агресії.
Насильницька паспортизація має довгострокові наслідки, з якими доведеться боротися державі Україна. Тобто, коли громадянам України будуть різними шахрайськими та загрозливими методами нав’язані паспорти російської федерації, подальша депаспортизиція викликає певні юридичні та особистісні ризики. Всі, хто отримав російський паспорт, повинні його позбутися, або мають виїхати з території України, яка буде звільнена від військ російської федерації.
Для гуманітарного та соціального аспекту псевдореферендуми мають дуже ризиковані наслідки мобілізації громадян україни, навіть тих, хто отримає паспорти російської федерації. Їх можуть мобілізувати до російського війська – за кримським сценарієм.
Це найгірший сценарій реалізації псевдореферендумів росією.
Так, ми не вважаємо це за план чи реалістичний сценарій, це те, з чим маємо кожен на своєму місці боротись… Та чим більше ми обговорюємо наслідки псевдореферендумів, тим більше маємо можливість звертатися до наших західних партнерів, пояснюючи ризики для української держави та українського суспільства. З цими аргументами набагато легше мобілізувати мілітарну підтримку Збройним Силам України, які є найголовнішим аргументом у звільненні територій, на яких росія планує проводити фейкові референдуми.
Негативний сценарій змінюється головним чином за рахунок локальних контрнаступальних дій ЗСУ, завдяки гнучкій лінії фронту. Та ще й тим, що російській федерації не вдалось реалізувати свій сценарій захоплення територій Донецької та Луганської областей, у зв’язку з чим проведення там фейкового референдуму не є раціональним.
Підтримка громадянами псевдореферендуму відсутня на окупованих територіях. Тож, поговоримо, як це планувалось організувати.
Ми маємо факти щодо планів організовувати голосування «від дверей до дверей», коли процес голосування буде розтягнутий на п’ять днів, на тиждень… тощо. Люди, які будуть організовувати цей процес «від дверей до дверей», намагаючись забезпечити показову подію голосування, з точки зору законодавства України як держави є злочинцями. Списки їх доступні та доля прогнозована.
Тобто це буде не такий вибір, коли відкриті дільниці для голосування, а інша: коли члени фейкових комісій будуть ходити «від дверей до дверей», стукати у двері, та вимагати, щоб люди проголосували за чи проти. І очевидно, що таке голосування під дулами автоматів не має жодної ознаки легітимності, є елементом залякування. А також може бути елементом збору персональних даних тих, хто залишився га окупованій території та може чинити опір навіть не фізично, а з точки зору своєї громадянської позиції.
На жаль, доки українські війська не увійдуть у визволені Мелітополь чи Херсон, до проведення псевдореферендумів чи після, для громадян там можуть виникати різні наслідки й умови. Всі вони знаходяться у небезпеці. І дуже прикро, що ми не можемо в інший спосіб, а лише тільки воєнними діями, попереджати такі події. Та факт відтермінування псевдореферендуму в Херсонській області на жовтень, з 11 вересня, дня єдиного голосування у російській федерації, свідчить, що перемоги на фронті є єдиним дієвим, хоча, на жаль, дуже болісним аргументом, щоб попередити проведення псевдореферендумів та анексії, якщо псевдореферендум буде проведений. Навіть як фейкова піар-акція.
Що може робити Україна сьогодні?
Перш за все, не ігнорувати ці події. Тому що вони є доказовою базою акту агресії. І якщо ми хочемо з часом засудити російських агресорів, ми повинні збирати факти, накопичувати базу, документувати її – для того, щоб подальші розслідування були результативними.
Civil Network OPORA збирає докази, провести трибунал з питання агресії. Це єдиний елемент судової гілки влади міжнародного рівня, який може вже зараз приступати до розслідування проти конкретних посадових осіб, які мають дипломатичний імунітет. Мова йде про президента путіна, про міністра оборони шойгу та інших високо посадовців росії, які беруть участь у агресії проти України. Тому що, на жаль, їхній імунітет не дає зараз можливості ані міжнародному кримінальному суду, ані суду іншої юрисдикції, заснованому з приводу воєнних злочинів, злочинів геноциду і злочинів проти людяності умовно судити або висувати звинувачення проти президентів.
Трибунал з питання агресії – єдиний, який таку перспективу має, та у більш короткий термін, ніж створення суду. Зважаючи на те, що такий прецедент мав місце проти президента у Сьєрра-Лєоне – це доказ, що такі процеси дієві і їх варто створювати.
Бо ми переконані, що підготовка до псевдореферендумів – це факт агресії, так само, як вторгнення збройних сил російської федерації на територію України. Рсевдореферендуми треба документувати, якщо вони навіть не будуть проведені. Тому що як спецоперація мала конкретну мету знищення української державності, так і підготовка псевдореферендумів – це реалізація планів стосовно анексії українських територій.
Фейкові референдуми, які можуть відбутися у Херсонській, Запорізькій, Луганській, Донецьких областях, з точки зору правосуддя можуть бути доволі вагомим аргументом агресії. Тобто для нас із вами все очевидно, а для історії, для міжнародної спільноти, для глобальної політики важливо встановлювати ці факти. І у політичний, і в юридичний спосіб.
На наше глибоке переконання, США та інші країни повинні допомагати, попереджувати псевдореферендуми – навіть шляхом залякування росії перспективою визнання її країною-спонсором тероризму. Ми маємо вимагати більшої рішучості. Тому що, хоча західний світ не визнав псевдореферендум у Криму, але прийняв його наслідки. Тобто, сказати, що західний світ боровся проти анексії Криму, ми не маємо жодних підстав. І ми бачимо, до яких апетитів це призвело.
У Другій світовій війні була заплачена дуже висока ціна за те, що Німеччина вирішила, що вона має право захоплювати території з метою, визначеною гітлерівською ідеологією.
На жаль, і сьогодні ми бачимо сміливості визнання світом російської федерації країною-спонсором тероризму.
Міжнародне право – це цивілізовані рішення, а ми маємо зараз справу із нецивілізованим сусідом, який ставить собі за мету не тільки знищити державу Україна, а знищити міжнародне право. І немає жодної інституції, яка б могла притягнути до відповідальності росію та її лідерів, для цього потрібно створювати, на жаль, нові. Тому що слабкість Організації Об’єднаних Націй, вплив росії там, не дає нам жодних перспектив. Невизнання росією міжнародного кримінального суду дає нам розуміння, що цей процес буде дуже тривалим, але певною мірою дуже символічним, тому що президент путін особисто не буде засуджений за факт агресії. Бо міжнародний кримінальний суд не має в своїй юрисдикції цього питання, а росія не визнає кримінального суду. ООН не визнає кримінального суду. ОБСЄ переживає можливо найтяжчі випробування у своїй історії, і не факт, що впорається.
Мета росії знищити як міжнародне право, так і міжнародні організації, які його підтримують.
Ми не можемо сісти за стіл перемовин із російською федерацією, бо її мета очевидна: Україна на її думку, не держава, і ми це не можемо прийняти. Інші держави також не можуть прийняти таку думку, тому що цей прецедент може повторитись. Тому на даний момент немає іншого запобігання проведенню псевдореферендумів, окрім надання України зброї для війни проти російської федерації.
Тому засудження росії та псевдореферендумів потребує зусиль Європейського Союзу та створення двосторонніх договорів, на основі яких і діятиме кримінальний трибунал.
Ну, для нас це питання виживання, історичної правди та історичного покарання.
Інеса АТАМАНЧУК
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
