Вперше я побачила цю веселу команду на Оріхівському шосе, там, де у Запоріжжя прибувають біженці із окупованих територій.
Тут багато людей. Та все організовано розумно та зручно. Є павільйон, де можна поїсти та відпочити, є медична палатка, є майданчик із іграшками для дітей…
Ведеться реєстрація для тих, хто обрав маршрут, щоб їхати далі. Всім цим комплексом проблем опікуються волонтери декількох громадських організацій.
Та коли я відправляла подругу на Київ, трапилася бонус, неочікуваний та приємний до сліз.
Я не думала, що буду плакать.
Бо це місце надії.
Люди вирвались із окупації, п’ють каву, родини із дітками отримують допомогу, тут же, на місці. Є намети, іграшки, душ і туалет…
Та коли я почула: хлопці із Шотландії хочуть пригостити вас піцею, я пішла подивитись на чергу та заплакала….
Наступного дня вони пекли піцу та пригощали вдень, біля універмагу «Україна». І самі, мабуть, добре підсмажились на нашій спеці.
А до того вони проїхали пів-України із своїм ароматним фургончиком.
Я знаю його ім’я. Знаю назву благодійної організації, яка вже п’ятий місяць забезпечує українцям це маленьке свято – шматочок гарячої свіжоспеченої піци та задерикувато веселу музику.
“Мене звати Том Хьюз. Я керую благодійною організацією Siobhans Trust. І ми робимо піцу. Ми їздимо по всій Україні, роблячи безкоштовну піцу у селах та містах. Ми намагаємось принести хоч трошки щастя. І подякувати українцям за все, що ви робите”.
https://www.instagram.com/reel/ChhVuzHos22/?utm_source=ig_embed&ig_rid=3878ef89-396c-47df-a425-7a0742ba3de8
Це справді острівець надії та шматочок гарячого щастя.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора та Лілії БУРАВЦОВОЇ, відео із соцмереж
