Несподівано – на галасливій вулиці у центрі Запоріжжя відчув, що далі йти не можу. Навіть до лавки, яка за кілька лише кроків, не дійду. Так, майнула думка, риба, що потрапила в рибальську мережу, себе почуває – спійманою. І настала байдужість – байдужість до всього.
Так серце відреагувало на високу геомагнітну активність і на спадний місяць. А мені вже стало здаватися, що воно тільки на звістки з фронту реагує: болить чи радіє, розривається на частини чи тріумфує. А воно, як і раніше, змін у природі схильне.
Надвечір, слава Богу, відпустило – геомагнітна активність із шістки (помірна буря) відкотилася на трійку (невеликі обурення). «Як ти?» – Запитав я у серця. «Тримаюся. Нам ще Перемоги дочекатися треба».
Значить, будемо жити)))
*
А серце, що на знімку, кам’яно-кам’яне, ми одного разу в степу виявили – десь за селом Кінські Роздори, що знаходиться на території окупованого російськими фашистами найпологішого району запорізького краю – Пологовського. До рук воно не далося. Неприрученим виявилося. Складалося враження, що це кам’яне створіння росте прямо з серця матінки-землі…
Володимир ШАК
