Зустріч з Володимиром Гордійченком – завжди свято. Навіть під час війни. Бо у пана Володимира завжди є чим здивувати. Ось і днями, зустрівши випадково Володимира Вікторовича у дверях Будинку друку, я зраділа – не міг він завітати з порожніми руками. І не помилилася. Пан Володимир, загадково посміхаючись, запросив мене до університетському гуртожитку, у фойє якого він мені дещо покаже…
Щойно вийшовши з ліфта, я відчула себе як у… старовинній бібліотеці. На підлозі стояли величезні фоліанти у багато оздоблених палітурках.
“Звідкіля у пана Володимира стільки антикваріату???” – подумалося…
Оригінальні методики викладача-філософа
«МИГ» неодноразово писав про креативну натуру Володимира Гордійченка. До початку російсько-української війни у 2014 році володар чотирьох вищих освіт викладав студентам Національного університету «Запорізька політехніка» (тоді ЗНТУ) філософію. З’являючись перед ними в образах французького раціоналіста Картензія (Рене Декарта), українського філософа Григорія Сковороди, інших видатних особистостей. І мало не кожну тему він ілюстрував власноруч зробленими наочними матеріалами. Героями його видовищних презентацій в аудиторіях і під відкритим небом з різних приводів були динозаври і неандертальці, Ноїв ковчег, кораблі «Титанік», «Лузітанія», «Грейт Істерн» (бо ж виш технічний))), гетьмани України Іван Виговський та Іван Мазепа, гоголівський «Ніс», хата Шевченка і сам Тарас Григорович.
Усі ці макети, скульптури та споруди Володимир Гордійченко виготовлял з… туалетного паперу, пап’є-маше, шматків проволоки та пластикових пляшок. А у 2014 році, коли росія вдерлася на Донбас і захопила Крим, історик висловив своє ставлення до натхненників цього злочину путіна та жириновського, «увічнивши» їх у скульптурних портретах з… лайна домашніх тварин. Майстру хотілося, аби вони і в житті були такими ж нетривкими, як і матеріал, з якого зроблені.
Та з 25 січня 2015 року 53-річному філософу довелося демонструвати «любов» до загарбників у інший спосіб. Володимир пішов воювати в АТО за повісткою – була четверта хвиля мобілізації. Побратими одразу охрестили його «Професором». У складі 27-ї окремої реактивної артилерійської бригади він прослужив навідником рік і три місяці, боронячи спочатку Донеччину, а потім рубежі Херсонщини.
Навідник гармати на псевдо «Професор»
По поверненні до Запоріжжя Володимир Вікторович завершив свою кар’єру на викладацькій ниві. Йому виповнилося 55 років, і він пішов на освітянську пенсію. Але вирішив, що Збройним Силам ще стане у нагоді. Та й побратими кликали до себе.
Відтоді Гордійченко служив за контрактом. Спочатку півроку – у 17-й окремій танковій бригаді. Там він майже самотужки перенавчився працювати на самохідній гаубиці 2С1 «Гвоздика», – система наведення на ній дещо інша, ніж на реактивній установці «Ураган». Потім став до лав 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. І більше двох років його доля була пов’язана з 92-ю окремою механізованою бригадою імені кошового отамана Івана Сірка.
З її бійцями Володимир Гордійченко зустрів 24 лютого і потім ще чотири місяці боронив Україну. Кілька тижнів тому старший солдат-навідник пішов у відставку. “Здоров’я, на жаль, підкачало. Хребет, ноги… У повній викладці я не можу швидко пересуватися. Став для хлопців обузою. Не міг собі цього дозволити”.
Весь час перебування у війську Володимир Вікторович не полишав творчості. Ще під час служби в АТО він робив на шматочках картону мініатюри, на яких зображені побратими та пейзажі околиць розташування частини. Він показав їх у рамках тематичної виставки у Запорізькому художньому музеї.
Потім, уже на контракті, художник-артилерист творчо оформив цілу серію державних та військових прапорів (вони містили символи різних військових підрозділів, цитати видатних українців, пам’ятні підписи бійців ЗСУ). Частину робіт він подарував побратимам, частину залишив собі. Ці артефакти демонструвалися у Запорізькому краєзнавчому музеї.
Трошки пізніше Володимир Гордійченко мав дві виставки у Чугуєві. Наприкінці минулого року продемонструвати свою творчість Володимира запросив Харківський історичний музей імені М.Ф.Сумцова.
Художник робить не тільки мініатюри, у його доробку і більш масштабні речі. У пункті постійної дислокації Володимир створив панно, присвячене Конотопській битві. Два роки тому оформив на території бригади центр дозвілля і культури з музеєм. А уже у відставці створив роботу зовсім іншого плану – картину «Армагеддон по-московськи». На ній в особах шойгу, мєдвєдєва, володіна та кіріла зображені вершники апокаліпсиса, спрямовані кривавою орудою путіна-диявола…
Військове сміття як оздоба мистецького твору
І ось тепер – «фоліанти». Власне, це «тепер» почалося вісім років тому. Під час затишшя художник роздивлявся уламки снарядів, покручені корпуси ракет, гільзи від патронів, інший військовий мотлох, будівлі та їхнє начиння, що через обстріли перетворилися на купи сміття… Йому потрапив на очі шматок манекену. Приклав до нього блискуче скельце і подумав: “Сльози війни…” Побачив поруч стос газет. Згадав про підшивки, що лежали у його кімнаті в Запоріжжі. І в уяві виринула велика обкладинка – зі щокою, що плаче, у центрі… І жахливі рештки смертоносної зброї самі собою почали складатися у візерунки яскравої оздоби…
Володимир – шанувальник друкованої преси. І де б не служив, купував газети. Не викидав, а дбайливо зберігав. Разом з листівками, поштівками, афішками, рекламувками, що видані у тій чи іншій місцевості. Дев’ять фоліантів, які я побачила у фойє гуртожитку – своєрідний літопис його військового шляху, створюваний роками.
Звісно, робив ці артоб’єкти Володимир Гордійченко не на передовій. Ба навіть у казармі виплескувати відчуття можливо було лише у прапорах. Творчим пошукам над ідеєю кожного тому були присвячені вихідні, нечасті відпустки, а також дні перебування у госпіталі та санаторії, коли художник один за одним малював ескізи. Втілював же їх художник під час коротких перерв між контрактами.
«Сльози війни»… «Жахіття війни»… «Страждання війни»… Остання за часом трансформація цієї теми, у якій видно надію на майбутню Перемогу, присвячена 92-й бригаді імені кошового отамана Івана Сірка.
Загалом колекція «антикварних фоліантів» справляє велике враження. І гідна того, аби її побачило широке коло глядачів. На це є надія. Цікавість до творів висловив декан гуманітарного факультету Національного університету «Запорізька політехніка» Микола Дєдков. Тож вірогідно, що на початку навчального року роздивитися ці роботи зможуть студенти вишу. А там, може, і музеї зацікавляться. І в художньому, і в краєзнавчому пана Володимира добре знають. Слідкуємо за оголошеннями!
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
