Біля самого початку Старого Дніпра, на високому північному березі Хортиці, стоїть один із десятків встановлених на острові пам’ятних знаків: «Пам’ятка природи. Урочище Чорна скеля». Чому цей знак не на своєму місці?…
Вища Голова – так насправді називається урочище, де розташований щойно згаданий знак. Дід Серега Щербак у 1874 р. розповідав про неї: “На Хортівськім острові у Висчій Голові був камінь в рост чоловіка, весь донизу пописаний, тепер його або нема, або мохом поріс – не пізнаєш. Під тим каменем єсть запорозький клад”.
Справжня Чорна скеля знаходиться за 800 метрів на південний захід звідси, недалеко від санаторію «Чайка». Яків Новицький так її описував: “Доволі довга, прямовисна скеля, вона кидає на Дніпро величезну тінь. У щілинах її гніздяться безліч птахів, а колись вона слугувала житлом пугачам Навесні тут невгамовний свист шпаків і писк їхніх виводків”.
Пікнік інтелігентів
Чому ж Чорна скеля опинилася «не там»? Це може пояснити «давня народна легенда», яку автор чув від краєзнавця Юрія Вілінова та співробітниці Відділу історії Національного заповідника «Хортиця» Олени Кравцової:
«У 1958 р. письменник Семен Скляренко завершував свій знаменитий роман «Святослав». За запрошенням археолога Віктора Пєшанова він відвідав Хортицю. Розповідають, що Скляренко сподівався віднайти у пам’яті місцевих мешканців бодай якісь сліди давньої події – загибелі князя Святослава Ігоревича.
Компанія інтелігентів довго ходила по острову і все розпитувала, та хортичани навіть не могли згадати назв урочищ, серед яких вони живуть – скелі й балки були безіменні, все, що колись встиг записати Яків Новицький, було давно забуте.
Це неабияк зіпсувало настрій любителям історії. Тоді вони пішли до північних скель, звідки відкривалася широка панорама Дніпрогесу, й з горя почали пити. Горілка, мабуть, була непогана, наїдки смачні, погода прекрасна, а краєвид – захопливий. Настрій потроху поліпшився.
“Чому б, – сказав хтось, – самим не назвати ці прекрасні місця? Ось тут, десь недалеко, кажуть, була Чорна скеля. Чи не тому вона Чорна, що зберігає пам’ять про якусь сумну подію? Може, загибель Святослава? Оця скеля, де ми стоїмо, – це, мабуть, найвища, найкрутіша на острові. Яка епічна… Чорна скеля! Ще чув – були якісь «Ворота»… Та це ж отут! Дивіться, оця балка поряд, схожа на каньйон: справді Ворота… Січові Ворота! Це тут, мабуть, приймали на Січ”.
“Тут я Святослава і вб’ю!”
Вражений краєвидом, Семен Скляренко заявив: “Кращого місця для завершення подвигів Святослава не знайти на всьому Дніпрі. Ось тут я його і «вб’ю!»”.
Незабаром новий роман побачив світ. Місцем останнього бою князя письменник зробив скелю Верхня Голова на Хортиці, яку помилково вважав Чорною: “…Скеля, на якій вони стояли, круто обривалася над Дніпровими водами. Там внизу – прірва. Крок, кинутись униз – і тільки бризки полетять по каменю. Кінець, смерть…”.
Там же на острові, за романом, Святослава й поховано: “На високу кручу острова Григорія, до священного дуба, під яким звичайно приносили жертви, вої витягли лодію князя Святослава, засипали її травою, прикрасили квітами, на носі зробили подобу княжого столу, застелили його багряними килимами і там поклали тіло князя Святослава, покрили його знаменом”.
Увічнення
Роман Скляренка, безперечно, дуже талановитий, знайшов схвальні відгуки навіть за океаном. «Сильним, поважним» назвала його О. Животко-Чернова, авторка американського часопису «Свобода».
Що ж стосується місцевих мешканців, то багато хто з них сприйняли художній твір за чисту правду. А Чорна скеля завдяки роману «помандрувала» на північний схід.
У 1972-у на острові були встановлені бетонні пам’ятні знаки з чавунними табличками, де закарбовані назви, увічнені свого часу Новицьким на сторінках його книг. Саме завдяки цим знакам, а не короткій «пам’яті народній», більшість запорожців сьогодні й знають імена хортицьких урочищ.
Що ж до деяких помилок, що вкралися у написи – не будемо категоричними. Згадаємо, у якому стані знаходилося історичне краєзнавство, цілком знищене у сталінські часи…
Подякуємо тим, хто у 1965 р. мав сміливість оголосити Хортицю Заповідником. І побажаємо їй зберегти свій високий статус.
Олег ВЛАСОВ, молодший науковий співробітник Національного заповідника «Хортиця»
