27 листопада. Пам’ятні дати та події

День пам’яті жертв Голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада.

У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голод 1932-1933 років – саме його нині називають геноцидом українського народу здійсненим сталінським режимом.

Українські селяни стали наступними жертвами тодішньої влади після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва.

Масовому голоду в Україні передувала низка подій. 18 листопада 1932 року, вийшла Постанова ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», яка передбачала покарання за невиконання планів заготівлі зерна – сільські господарства каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м’яса.

Згодом перелік компенсаційних харчів було розширено картоплею і салом, наприкінці року – продуктами тривалого зберігання. Окрім того, видана цього ж дня Постанова «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп» дозволяла відбирати у селян хліб за статтею «контрреволюційні злочини».

26 листопада вийшов наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі». Таким чином, штучно створений голод став добре продуманою та ретельно замаскованою каральною операцією.

Передусім, в українських селян було відібрано вирощене ними зерно, далі численними натуральними штрафами та обшуками були відібрані останні запаси продовольства.

У грудні 1932 року у 82 районах України була заборонена торгівля продуктами, також припинилися поставки промислових товарів. На початку 1933 року забороною виїзду із охопленої голодом України, селян було позбавлено останніх надій на порятунок.

Терор голодом, що тривав в Україні протягом 22-х місяців, забрав життя майже 4 мільйонів людей.

Впродовж десятиліть тема Голодомору була табуйованою. Допоки існував комуністичний режим, навіть говорити про голод тих років було суворо заборонено.

Дослідження цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-х років минулого століття. Нині в Україні, відповідно до закону від 28 листопада 2006 року «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», голод 1932-1933 років розцінюється як акт геноциду українського народу, а його «публічне заперечення… визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».

7 грудня 2016 року українські парламентарі закликали й інші держави визнати Голодомор геноцидом українського народу.

Наразі це зробили 17 держав світу. Ще 10 країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом або вшанували пам’ять його жертв. Крім того, Голодомор 1932-1933 років в Україні було визнано актом геноциду на регіональному та муніципальному рівні у 8 країнах.

Загальнонаціональні заходи до Дня пам’яті жертв Голодомору пройдуть по всій Україні.

Цього дня передбачені жалобні заходи, проведення тематичних наукових, інформаційних та культурно-мистецьких заходів, виставок, презентацій документів, фото- і відеоматеріалів. Разом з тим, на території України буде приспущено Державний прапор.

О 16.00 в кожній домівці українці запалять свічки пам’яті та приєднаються до загальнонаціональної хвилини мовчання.

***

Цього дня 1918 року була заснована Українська Академія Наук

У травні 1918 з ініціативи тодішнього міністра освіти Української Держави Миколи Василенка була створена комісія із заснування Української академії наук. 14 листопада гетьман Скоропадський затвердив закон про заснування УАН.

27 листопада відбулось перше Спільне зібрання Української Академії Наук. Цього дня обрали голову УАН Володимира Вернадського та її секретаря Агатангела Кримського. Тоді ж були затверджені статут і штати Академії.

Академія постала як самоврядна установа, до складу якої входили 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, Ботанічний та Акліматизаційний сади, Астрономічна обсерваторія, Біологічна станція, бібліотека, друкарня та архів.

Після окупації України більшовиками у 1921 році було ухвалено «Положення про Всеукраїнську Академію наук», відповідно до якого Академія визнавалася головною науковою установою республіки.

У 1936 році ВУАН перейменували в Академію наук УРСР.

З набуттям Україною Незалежності, українська Академія наук стала самостійною структурою, а у 1994 році отримала статус Національної.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Ольга Кобилянська (1863-1942) – видатна письменниця, учасниця жіночого руху на Буковині.

Народилася в містечку Ґура-Гумора в Південній Буковині. Української мови Ольга навчалась удома і приватно, у школі – лише німецької та румунської. Відколи Ольга закінчила 4 класи початкової школи, її не полишають мрії про подальшу освіту, на той час важкодоступну для жінок, тож вона наполегливо навчається самостійно: позичає книжки, користується підручниками братів, слухає їхні дискусій, багато читає. Починає цікавитись жіночим питанням та проблемами емансипації.

Тоді ж робить перші літературні спроби – веде щоденник (німецькою), пише поодинокі вірші (польською та німецькою), прозові нариси. У 1880 р. написане перше німецькомовне оповідання О. Кобилянської «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини», у 1883 р. – «Доля чи воля?». Потім були створені алегоричні замальовки «Видиво» (1885), «Голубка і дуб» (1886), оповідання «Вона вийшла заміж» (1886-1887). У 1890-ті роки Кобилянська публікує німецькою свою статтю «Марко Вовчок та її оповідання», цілий ряд перекладених німецькою мовою оповідань українських письменників.

З кінця 1880-х років наполегливо вивчала культурну спадщину свого народу, виявляла дедалі більший інтерес до його життя, почала писати рідною мовою – новели «Банк рустикальний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна».

Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість «Земля». На початку 1890-х, розробляючи проблеми, накреслені у ранніх творах, письменниця прагне розширити сферу своїх художніх пошуків, звертається до абстрактно-символічних тем й образів («Акорди», «Хрест», «Місяць»), пише низку поезій у прозі, серед яких є майстерні художні мініатюри.

Суть творчості Ольги Кобилянської найкраще визначив Василь Стефаник: «Ви вмієте писати так, що прочитавши Вашу робітку, в мене очі добріють, як у дитини. Всі вістря, що могли б ранити людей, Ви ховаєте в себе…» Між Ольгою Кобилянською і Василем Стефаником були щирі, теплі взаємини.

Та коханням усього життя Ольги Кобилянської був Осип Маковей – письменник і головний редактор чернівецької газети «Буковина». Кобилянська сама запропонувала йому побратися, але Маковею забракло відваги.

Він навіть не сказав рішучого «ні», але невдовзі взяв та й одружився на місцевій міщаночці. Кобилянська була у розпачі.

Однією з небагатьох, хто знав про її душевну драму і палко підтримував у нещасті – була Леся Українка. Їх поєднувала щира кількарічна дружба. Товаришки називали одна одну не інакше як «любий хтосічок», «чорненький хтось» (Кобилянська), «біленький хтось» (Українка).

Прикметно, що подібні пестливі звертання більше ні на кого іншого не поширювалися. Панна Ольга та пані Леся не були сентиментальними «баришнями» (радше, навпаки) і жодним чином не вітали «сюсюкань».

***

Григорій Чупринка (1879-1921), український поет, військовий і політичний діяч.

Чупринка автор збірок лірики: «Огнецвіт», «Метеор», «Ураган» (1910). «Сон-трава», «Білий гарт» (1911), «Контрасти» (1912), поеми «Лицар-Сам» (1913), а також літературно-критичних статей та рецензій.

З початком Української революції, у 1917 році став козаком Першого Українського козачого полку ім. гетьмана Б. Хмельницького.

У 1919 році очолював повстання проти більшовиків на південній Чернігівщині. Щодо подальшої долі Григорія Чупринки, то версії різняться.

За одними джерелами він був розстріляний більшовиками у 1919, за іншими у 1921 році був схоплений чекістами у Києві і страчений.

***

Михайло Орест (справжнє ім’я – Михайло Зеров) (1901 -1963), поет, перекладач. Брат літературознавця, поета, перекладача Миколи Зерова та ботаніка Дмитра Зерова.

Народився у Зіньках на Полтавщині. Батько був учителем, мати – з роду вільних козаків.

Усі семеро дітей у родині отримали вищу освіту. Найстарший, Микола Зеров, філолог, поет, перекладач розстріляний у ГУЛАГу 1937 року.

Михайло закінчив Київський інститут народної освіти, працював вчителям у різних містах.

Від 1924 року жив у Києві. За радянського режиму був двічі арештований, репресований, відбув чотири роки ув’язнення у концтаборах. Перед війною термін ув’язнення збіг.

Під час війни 1941 р. потрапив у полон, опинився у Вінниці, потім Львові (до 1944 р. перебував у Львові), потім у таборі біженців у Ауґсбурґу. Від 1944 року до смерті жив і творив у Німеччині.

Був одним із засновників українського вільного університету в Мюнхені.

Окрім оригінальної творчості, займався редакторською роботою. Підготував до друку твори Миколи Зерова «Sonnetarium» (1948), «Catalepton» (1952), «Corollarium» (1958).

Прах поета перевезено в Україну і перепоховано на Байковому кладовищі в Києві поруч з Дмитром Зеровим.

***

Олесь Бердник (1926-2003) – український письменник-фантаст, мислитель, громадський діяч, один з засновників Української Гельсінської групи.

Автор понад 20 романів і повістей, зокрема повістей «Поза часом і простором», «Привид іде по Землі», «Серце Всесвіту», «Покривало Ізіди», романів «Шляхи титанів», «Стріла часу», «Хто ти?». У своїх творах розробляв переважно психологічні й філософсько-космологічні теми, а також проблеми екології. Був провідником українського гуманістичного об’єднання «Українська Духовна Республіка».

Перший раз його арештували у 1950, коли йому було лише 24 роки. Бердник, виступаючи на відкритих партійних зборах театру імені Івана Франка, де тоді працював, був обурений тим, що за вказівкою «згори» перекроюються п’єси класиків.

Покарання – 10 років таборів. 1955 року був помилуваний. Повернувся в Україну, розгорнув літературну діяльність, став популярним українським письменником-фантастом. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.

Але з початку 70-х років починається період Бердникового дисидентства: постійні обшуки КДБ, вилучення з бібліотек його творів, цькування. 9 листопада 1976 року Бердник став членом-засновником Української Гельсінської Групи.

У 1979 році за «антирадянську агітацію» знову був арештований. Його визнали небезпечним рецидивістом і засудили до 6 років таборів і 3 років заслання.

У 1984 році був помилуваний. У грудні 1989 року був обраний провідником гуманістичного об’єднання «Українська Духовна Республіка», видавав газети «Свята Україна», «Згода».