Майже на кілометр вздовж берега Старого Дніпра простягається знаменитий хортицький Турпляж. Над ним здіймаються високі прямовисні скелі – місце тренувань туристів, альпіністів і скелелазів Запорізької та Дніпропетровської областей.
Турпляж сьогодні
Як усе починалося
Кожні вихідні, цілий рік і за будь-якої погоди тут збирається невеличка, дещо обособлена група жвавих літніх чоловіків і жінок. Вони згадують минуле й поминають померлих та загиблих у походах товарищів. Це – альпіністи, з яких тут усе починалося у середині 1950-х років. Правда, тоді Турпляж так ще не називався, а якоїсь давнішої назви не пам’ятають.
Місця були зовсім інші. Тут росло набагато більше дерев, воду для приготування їжі набирали просто зі Старого Дніпра, без остраху отруїтися. Навесні вода в ріці підіймалася так, що іноді увесь пляж, аж до скель, затоплювало. Вночі збирали раків, котрі у великій кількості вилазили на берег, по дорозі на пляж «запасалися» дармовою городиною з колгоспних ланів. Тренуваннями, котрі по вихідних проходили на скелях, керував тоді знаменитий Генріх Анохін – шкільний вчитель і голова Запорізького бюро альпінізму, скелелазання й туризму.
Туристи й пропаганда
Для дітей зі шкільних секцій та Запорізької екскурсійно-туристичної станції шлях до гірських вершин починався на стежках «походів вихідного дня». Іноді вони були довготривалими й велелюдними. Наприклад, на 5 грудня 1955 р. планувалося провести 40-кілометровий (!) похід через острів Хортицю та село Бабурку із закінченням біля Запорізького дубу в Верхній Хортиці. Захід було присвячено дню Конституції СРСР. В ньому мали взяти участь біля 100 осіб, причому, на маршруті було заплановано «провести бесіди про Конституцію та концерти художньої самодіяльності».
Восени 1956 р. учні школи № 30 під керівництвом Віталія Тітова за день обійшли Хортицю по колу. В описі подібного маршруту 1962 р. майже нічого не говориться про природні красоти, пам’ятки давнини та історичні назви урочищ. Зате багато – про бази відпочинку, піонертабір, шкільний музей, науково-дослідний інститут електрифікації сільського господарства. Будь-які спортивні та краєзнавчі заходи в ті часи були заідеологізовані. Навіть набагато пізніше, у 1987 р., я сам отримав довідку на бланку з печаткою про участь у поході «По місцях бойової та комсомольської слави», як виправдання за пропуск навчального дня. Папірець цілком задовольнив шкільне начальство, хоча всі розуміли, що за пишною назвою нічого такого не стоїть. Насправді ми відвідали археологічні пам’ятки Лисої гори у Василівському районі, а до ідеологічних моментів ставилися, як до «неминучого зла»…
Діти-екстремали
Генріх Анохін з вихованцем на Хортиці
У лютому 1956 р. учні шкіл № 30 та 34 здійснили одноденний 20 кілометровий похід з наметами по Хортиці. Маршрут проходив у сильний мороз, по глибокому снігу, під час хуртовини. На березі озера Головківського встановили шість наметів, приготували обід на вогнищі й навіть займалися природознавчіми спостереженнями! Цей майже неможливий для сучасних школярів екстрім був лише тренувальним виходом перед великим 11-денним походом по Кримській Яйлі, що відбувся у березні 1956 р. Влітку того ж року дитяча група під керівництвом Генріха Анохіна за 13 днів (!) подолала 337 км по Карпатах. І в яких умовах…
Головною задачею радянського туризму було «воспитание советских патриотов, смелых, выносливых, сильных борцов за мир, готовых в любой момент с оружием в руках встать на защиту социалистической родины». Тому «не біда», що діти не мали найпростішого спорядження. Про це розповідає керівник гуртка «Скаутинг і краєзнавство» Запорізького обласного центру туризму й краєзнавства учнівської молоді Сергій Бородін:
«Коли я, ще дитиною, у 1959 р., відпочивав на базі Алюмінієвого заводу, нас водили на прогулянки на Турпляж, де ми збирали дуже багато куль і осколків, що лишилися з минулої війни. Регулярно сюди я ходив уже з 1970 р. Тоді тут збиралися тільки альпіністи, туристів ще не було. Я багато чув про спорядження 1950-60-х рр. від старших товарищів. У ті часи великою рідкістю був навіть брезентовий намет із дном, яке пристьобувалося. Зазвичай намети були без дна. Спеціального туристського одягу не існувало – використовували військове спорядження, наприклад, плащ-палатки; могли самі шити брезентові штормовки. Брезентовими були й армійські річ-мішки та рюкзаки-«колобки».
Спальні мішки – ватяні, величезні й важкі, але й це рідкість. Замість них використовували ковдри, так само, як і замість карематів. Не було жодного спеціалізованого посуду, зате на берегах і схилах Дніпра ще можна було знайти купу всякого військового мотлоху – радянського та німецького, що залишився з війни. Його-то й шукали туристи.
Зі старого військового спорядження використовували армійські ножі, фляги. Причому німецькі фляги – більш охоче, бо вони були якіснішими й зручнішими. У 1965 р. з’явилися білі пластмасові фляги, проте вони туристам сподобалися мало. Ліхтарики були головним чином німецькі, трофейні. Посуд використовувався емальований, ложки – литі алюмінієві та дерев’яні. У 1965 р. з’явилися алюмінієві кружки-«гестаповки» [Гестапо – таємна поліція нацистської Німеччини, уславлена своєю жорстокістю – авт.]. Вони називалися так тому, що на морозі часто прилипали до губ, а коли наливаєш гарячий чай, то їх неможливо довго тримати у руках».
Почавши свій шлях на Хортиці, загартовані, невибагливі та надзвичайно витривалі запорізькі туристи згодом вирушали в далекі мандри. Та це вже зовсім інша тема…
Олег Власов,
молодший науковий співробітник
Національного заповідника «Хортиця».
