Киянка Анна Башенко працювала з артистами Кінного театру «Запорозькі козаки» у Китаї, і зберегла про запоріжців найтепліші враження. Дівчина хотіла б показати коханому мальовничий острів Хортиця.
Але пандемія коронавірусу, а потім війна перекреслили усі плани. Про те, як евакуювала коней з України на початку війни, а потім хотіла навіть продати своїх, Анна Башенко, яка зараз живе у польському селищі Красне (Мазовецьке воєводство), розповіла «МІГу.
- Я почала їздити верхи та робити трюки в останніх класах школи. Вчилася спочатку у конному театрі Анкор, потім у колектива Ukraine Cossak Horse Show. Далі вже сама шліфувала це мистецтво, – розповідає Анна.
Коханий Анни поляк Даніель Томашевський їздить верхи з 15 років. Його кумир – Яцек Кадлубовський – відомий у 1990-х роках польський каскадер.
З Анею Даніель познайомився на інтернет-порталі, їм сподобалися фотографії з виступів одне одного. Так зав’язалося спілкування. Даніель запросив Аню на свій показ у Польщі. Згодом пара створила спільну програму, в якій Даніель виступає у червоних козацьких шароварах: в іншому одязі неможливо відтворити джигітівку – трюки, започатковані козаками.
- Я виступала з кіньми в цілому світі: від Іспанії до Китаю, – продовжує розповідь Анна. – Пам’ятаю, як приїхала до Даніеля на Кавальяду – відоме в Польщі кінне шоу, після цього повинна була вирушати до Китаю, але розпочалась пандемія коронавірусу, і всі виступи припинились. Так я залишилась в Польщі, де мені, зрештою, сподобалось.
За два роки пандемії запрошень виступити було мало. Тоді Аня і Даніель, щоб мати заробіток, тренували чужих коней. У Даніеля також є близько десятка учнів, які теж мріють стати каскадерами.
З початком війни в Україні налагоджене життя пари розлетілося вщент.
- У мене були такі дні депресії, коли я серйозно думала про те, щоб припинити покази, кинути це все. Навіть шукала роботу, не пов’язану з кіньми. З конем повинна бути гармонія, мозок має бути скерований на працю з твариною. А я не могла зосередитись, усі мої думки були в Україні, з моїми батьками. І я розуміла, що небезпечно так працювати: і для мене, і для коня. Я навіть думала продати коней, щоб допомогти мамі й татові, бо вони залишилися без роботи. Але батьки та Даніель не дозволили мені цього зробити.
Зараз, коли ракети над Києвом чути набагато менше, мені вже спокійніше.
А на початку війні, в березні, я організовувала евакуацію коней з України: допомагала шукати стайні в Польщі, які могли прийняти українських коней безкоштовно. Особисто у мене під опікою теж перебуває один кінь. Його господарка – львів’янка Таїсія організує зараз гуманітарну допомогу для тих коней, які лишаються в Україні – передає для них корм, який надають європейські країни.
У стайні практично цілий день ввімкнена музика.
- Радіо робить за нас половину роботи з молодими тваринами, – усміхається Даніель. – Коні звикають до людської мови, заспокоюються за допомогою музики, а також швидше включаються в роботу під час тренувань та підготовки до шоу. Щоб натренувати коня потрібно мінімум півроку. І це якщо він має добру психіку, та нормальне минуле, тобто не боїться людей. Адже є коні, які ніколи не зможуть виступати.
Зараз пара готує шоу, яке покаже в липні в одному з замків у Куявсько-Поморському воєводстві. Хто знає, можливо, що після війни кінне шоу Анни та Даніеля побачить і Хортиця.
Наталя СОЛОНСЬКА,
Фото Сергія ТОМКО “МИГ” та архіву Анни, Даніеля.
