- Чи може місцева влада впливати на тарифи, які зараз так хвилюють людей?
- Чи витримає бюджет пандемічні потрясіння?
- Що там з безробіттям?
- Яким кількісно та якісно виходить з нещодавнього другого нокдауну малий та середній бізнес?
- На кого можуть сподіватися підприємці та наймані працівники?
- Чого чекати українському політикуму та громадянам від зміни влади у США?
- Як почувається у нинішньому непевному становищі культура?
Цим та іншим питанням був присвячений триступеневий марафон експертних думок, що відбувся днями на громадянській платформі «Запорізький Медіа Центр», у якому загалом узяли участь близько 30-ти фахівців – представники обласної та міської влади, депутати, підприємці, юристи, громадські діячі, а також відомі українські експерти та діячі культури.
Місцева влада на газову ціну не впливає
Як виявилося у процесі цікавої дискусії, ці різноманітні проблеми тісно пов’язані між собою. Взяти хоча б тарифне питання. Як розповів директор департаменту ЖКГ Запорізької ОДА Віталій Литвиненко, місцева влада не може впливати на ціни на газ та електроенергію – це компетенція центральної влади. Тарифи мають бути економічно обґрунтованими, прозорими і справедливими для людей. Задля цього треба більш активно співпрацювати з народними депутатами, Кабміном та іншими державними інституціями.
На думку Віталія Литвиненка, запровадження ринку газу, хоча й поки що недосконалого, дозволяє споживачам обирати того постачальника, у якого ціна на газ менша. Особливо це стосується приватних домоволодінь. Особисто пан Литвиненко нещодавно перевів своїх старших родичів від одного постачальника до іншого, і це зайняло лише 20 хвилин. Тож якась можливість маневру у питанні газу таки існує.
Як ремонтувати мережі без коштів
Вартість теплопостачання, яку місцева влада могла б теоретично зменшити, не дуже піддається обмеженню, бо 80 відсотків у ній займає ціна того самого газу. Єдиний спосіб подолати жах у платіжках – зменшувати споживання, зокрема, через заміну тепломереж на попередньо ізольовані труби та викорінення втрат, які у тепломережах складають 22 відсотка, а у водоканалу усі 30-ть. На ці роботи потрібні кошти. Поза тим заборгованість населення лише за теплопостачання складає 3 мільярди 700 мільйонів гривень [в обласному центрі – 1 мільярд 100 мільйонів].
Але багаторічні борги з’явилися не на порожньому місці. Аби бюджету міста чи області вистачало на зарплати працівникам й утримання об’єктів соціальної сфери, має працювати бізнес, особливо малий та середній, а його становище й у кращі часи було далеким від веселкового. Статистики ще тільки збираються рахувати втрати після другого нокдауну. На думку депутата обласної ради Станіслава Чередниченка, має бути чітка підтримка з боку держави, лобіювання інтересів вітчизняного виробника у гарному сенсі.
Чому не працюють місцеві програми?
А ось керівник Регіонального фонду підтримки підприємництва у Запорізькій області Володимир Степаненко вважає, що покладатися більше треба на регіональні програми. Головне – ретельно їх виконувати. Бо ще з 2012 року є закон й методичні рекомендації Кабміну, згідно з якими 0,5 відсотка від бюджету області має йти на підтримку малого й середнього бізнесу.
За дев’ять років обласна влада жодного разу не виконала ці рекомендації стовідсотково, хоча в окремі роки у Фонді було по три-чотири мільйони. Наразі з огляду на те, що бюджет Запорізької області складає 4,4 мільярда гривень, це мало би бути 20 мільйонів на підтримку підприємців [50 відсотків – пряме фінансування, другі 50 – на конкретні проекти та підпрограми]. Але вже лунають голоси, що норму у 0,5 відсотка треба взагалі скасувати.
Не виконується співфінансування органами місцевого самоврядування отриманих підприємцями грантів, хоча воно складає усього лише 10 відсотків від вартості проєктів. Через це інвестори та іноземні партнери втрачають довіру до нашого бізнесу.
Тому місцевій владі треба просто ретельно виконувати свої зобов’язання перед бізнесом, а не витрачати призначені на це кошти на інші цілі.
Пану Степаненку заперечив пан Чередниченко. За його словами, депутати й раді фінансувати відповідні програми, та як це зробити, коли, наприклад, цього року область недоотримала 928 мільйонів субвенцій від держави, і ці дірки на місці треба чимось затикати. Тож треба напружувати народних депутатів, аби вони відстоювали інтереси нашого регіону. І захищали законодавчо бізнес.
Працюватиме економіка – будуть надходження до бюджету [в області податки на доходи фізосіб складають 43 відсотки місцевої казни], а відповідно, зарплати працівникам соціальної сфери та інші програми, у тому числі на підтримку малого та середнього бізнесу, на енергозбереження й енергоефективність.
Адвокат і депутат Запорізької облради Дмитро Майстро зажадав від держави мінімального втручання у діяльність бізнесу, а також прозорого, чіткого й сталого законодавства.
Підприємців мали б носити на руках, натомість…
Безпосередньо підприємці та експерти були скептичними щодо спроможності представників вищого щаблю влади діяти на користь малого та середнього бізнесу. Наприклад, за словами генерального директора готельного комплексу «Інтурист» Максима Ваната [до речі, «Інтурист» став соціальним партнером медіа-марафону – ред.], підприємці бажають співробітництва з владою, бо мають на меті побудову сильного суспільства.
Від пандемії в усьому світі постраждали туристичний, ресторанний, готельний та авіаперевізний бізнеси, й у різних країнах держава запроваджувала різні й досить ефективні засоби їхньої підтримки. В Україні ж, на жаль, влада не дуже розуміє, чого від неї чекають і підприємці, і звичайні громадяни. Бізнес взагалі здебільшого функціонує не «завдяки…», а «незважаючи на…».
Наразі окремі рішення влади, на кшталт виплати по вісім тисяч гривень, – начебто непогані. Але вони несистемні, з сумнівною ефективністю, та й, відверто кажучи, – являють собою краплину у морі. З іншого боку, як розцінити відміну мораторію на перевірки бізнесу, коли до кінця пандемії ще дуже далеко?
“Злий рок” – брак кадрів та аналізу
Правник Сергій Суліма погодився, що коли підприємство на грані банкрутства, а до нього прибуває десант податківців, це не сприяє процвітанню бізнеса. Перевірки та застосування касових апаратів мають бути, коли економіка стане більш сталою, а зараз вони зовсім не на часі. Не можна однією рукою щось давати, а іншою забирати.
Найбільш категоричним був журналіст, експерт з політичних питань «МИГа» Володимир Москаленко. За його словами, головна наша проблема – кадрова – така давня, що про неї незручно вже й говорити. Усі хороші побажання упираються в питання: а хто все це буде виконувати? І протягом усієї дискусії він не почув, де ж брати кваліфікованих фахівців на усіх рівнях.
З цим пов’язаний ще один наш «злий рок» – влада діє реактивно, постфактум. Немає ні аналізу ситуації, ні тим паче прогнозування. Універсальні світові кейси допомоги бізнесу не працюють, бо держава замість того, аби носити підприємців на руках, розглядає їх у якості об’єктів для штрафування. І поки що змін такого ставлення на краще не видно.
Попит нікуди не подівся, тож можливості є
Трохи оптимізму внесли українські експерти, які долучилися до марафону онлайн. Економіст Сергій Фурса вважає, що попри труднощі в української економіки досить позитивні перспективи. Зростають зарплати, попит на товари, наразі добрі ціни на експорт. Люди, що мають гроші, будуть їх вкладати, у тому числі у підприємництво. Пан Фурса не бачить істотних загроз для наповнення бюджетів.
Політик Володимир Омелян зазначив, що є такий сумний жарт: “В Україні кожний рік – кризовий”. А українці вважають 80 відсотків успіху зрадою, а не перемогою.
Та попри це ми можемо обернути кризу на можливості. Бо споживання нікуди не поділося. Світовий попит на зерно й метал незмінний, а перевезення навіть підросли, бо через карантин люди багато замовляють товари в інших містах.
Буде зростати й IT-сектор, адже під час обмежень люди в Інтернеті шукають не тільки розваги, а й способи заробітку. Україна має стати країною успіху, але все залежить не від когось, а від нас самих. Послуговуватися можна лише рецептом Вінстона Черчилля, який не міг запропонувати співгромадян нічого іншого, окрім поту, крові та важкої праці.
Якими експерти бачать політичні перспективи України у світовому контексті, читайте у найближчих номерах «МИГа».
Ганна ЧУПРИНА
