Вистава має народится та трошки подорослішати. Тоді вона стає здатною до діалогу із глядачем та починає жити самостійним дорослим життям.
А ми у цю суботу дивились виставу, яка ще зовсім маля.
Та “Мітьолкіна казка” виявилась таким смішним та дотепним дитям! Актори отримували таке невимовне задоволення, граючи Іжачка, Хатинку, Ялинки… навіть Бабу Ягу та Чорта Лисого вони грали так, ніби вони ось-ось мають перетворитись із лютих злодюг на прекрасні та юні створіння… [так, до речі, і сталося наприкінці вистави].
Бо “Мітьолкіну казку” готують до новорічних свят, коли можливі усякі неймовірні події. Звісно, ми всі чекаємо найважливішої для всіх нас події – перемоги. І театр “Свія”, як волонтерський штаб, докладає до цієї мрії надзвичайних, щоденних, реальних зусиль.
А от щодо театрального життя. яке не припиняється, попри нинішні обставини, то… не така вже й стара Баба Яга, яка мріє повернути собі молодість! І корисні та гарні вона продає мітли. Чом би й не купити? правда, Жабко?
І Іван простак не такий вже й простий, а милий та дотепний хлопець.
І Хатинка із усім своїм родовідом хаток – не така вже й боягузка.
І Чорт Лисий [за риторикою на нинішнього чортяку всесвітнього дуже схожий] – на своєму троні не втримається.
І увесь цей веселий гармидер із танцями, смішнючими жартами, із сріблястим сміхом однієї із Ялинок, із чудасією пригод закінчується здійсненням бажань та жменями цукерок, які летять у глядача.
Нам сподобалось!
Ми будемо раді подивитись, як вистава подорослішає, та впіймати ще цукерочку.
Дякуємо, “Свіє”!
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА