Від Дня пам’яток до Міжнародного дня музеїв тривала виставка художньої спадщини, врятованої з Василівки.
“Ми плануємо продовжувати роботу, – говорить кураторка проєкту «Окупована спадщина» Ольга Дворна. – Маємо говорити про це так, щоб наша історія та мистецьке надбання мали розголос в Україні і світі, щоб тимчасово окуповані території залишались українськими”.
Виставка у Запорізькому обласному художньому музеї тривала місяць. «Живописна спадщина: до 130-річного ювілею василівського замку «Садиба Попова» стала продовженням спілкування музейників та – за виразом історика Валерія Стойчева, “волонтерів музейної справи” про долю художніх творів, історичних реліквій, які були захоплені російськими окупантами.
Ця подія стала продовженням започаткованого у лютому проєкту, який розпочався згадкою про Нову Каховку – «Окупована спадщина. Втрачений ювілей…». Тоді експонатами стали роботи художнього літопису, створеного Григорієм Соколенком під час будівництва Нової Каховки, темою розмови – результати тривалої роботи з відновлення історичної пам’яті. Бо у радянські часи неможливо було беззастережно згадувати ім’я художників школи Михайла Бойчука. А саме цій потужній українській творчій силі Нова Каховка завдячує набуттю свого неповторного образу. Безпосередньо – художнику Григорію Овксентійовичу Довженку, який вдягнув місто у “кам’яні вишиванки”.
Та це ім’я було невідомим для пересічного новокаховчанина десятки років. І зараз на окупованій території знову потрапило до небуття. Тут же, у Запоріжжі, завдяки чи не останньому інтерв’ю із Григорієм Соколенком у 2008-му були зміцнені зв’язки з новокаховською творчою спільнотою, яка досліджувала та відновлювала архітектурну спадщину цього чарівного міста. Трохи згодом були повернуті до виставкового простору роботи бойчукістів – тих, хто вцілів у трагедії 1937-го, коли був розстріляний Михайло Бойчук…
Роботи Оксани Павленко, Охріма Кравченка, Кирила Гвоздика та інших з‘явилися у нашому музеї саме завдяки тому, що Григорій Соколенко почув у Новій Каховці від Григорія Довженка про саме їх існування. Чому цій темі хочеться приділити увагу напередодні Дня музеїв? Тому що саме у цей день 2017 року у Запорізькому художньому музеї відкрилася виставка «Не забувайте незабутнє…», де твори бойчукістів вперше були побачені запорізькими поціновувачами мистецтва. Та історії. Нинішня колекція врятована від окупації та небуття Валерієм Стойчевим, який щойно повернувся на посаду директора окупованого музею-заповідника «Садиба Попова» [обтяженої безліччю проблем!].
Виставка «Живописна спадщина: до 130-річного ювілею василівського замку «Садиба Попова» – це живопис, здебільшого ескізний, молодої новокаховської художниці Катерини Гончаренко, який виник як відповідь на чудову ініціативу «Запорізький пейзаж». Ініціатива [про яку довго мріяла чудова мистецтвознавиця Ірина Миколаївна Ласка], започаткована у 2016 році, має вже історію та продовження.
І цього року Ольга Дворна, провідний співробітник ЗОХМ, запросила долучитися до справи змалювання дорогої серцю кожного містянина запорізької неповторної краси. І про це буде розмова на сторінках нашої газети.
Вагомою історичною складової експозиції Василівської «Живописної спадщини…» став архітектурний портрет Василівського маєтку. Це наукова робота дніпровського архітектора Олександра Харлана. Великі графічні ілюстрації були виконані в контексті розробки генерального плану садиби Попова на основі зібраних Валерієм Стойчевим архівів – щоб презентувати розвиток проєктування саме маєтку Попова. Це презентація маєтку у часі – від початку будівництва у 1894-му до стану будівель у 1943 році, після звільнення від німецької окупації.
Нині й Василівка, й Нова Каховка, десятки українських міст та сотні сіл перебувають в російській окупації. За численними свідоцтвами з окупованих територій, російські ідеологічні служби нищать саме українську культурну спадщину – книги українською мовою, маленькі сільські, міські та навіть шкільні музеї, які не відповідають російському псевдоісторичному тренду «деды воевали и до нас тут ничего не было».
Тому – як впевнений Валерій Стойчев, твори мистецтва, історичні документи, реліквії народного побуту треба рятувати. Свідчення пошкоджень об’єктів та втрат культурної спадщини – фіксувати, щоб потім відновлювати. “Маємо фронтові міста: Василівку, Токмак, Оріхів… Гуляйполе, що знаходиться під обстрілами, окуповані Мелітополь, Бердянськ, Приморськ, Пологи… Маємо фронтове місто Запоріжжя…
Тому треба продовжувати діяльність з оприлюднення стану музеної та культурної справи на окупованих територіях у співпраці із обласним художнім, обласним краєзнавчим музеями, вести наукову та видавничу діяльність. Маємо говорити про нашу спадщину із прицілом на збереження та відновлення”.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА