До повномасштабного вторгнення у Дніпрорудненській міській громаді (створена у 2020 році, до її складу водять місто Дніпрорудне та села Златопіль і Маячка) мешкало 18 тисяч жителів. Втім, це згідно даних перепису населення, що проводився крайній раз на початку 2000-х. Більш реальна цифра 16 тисяч.
Територія громади була тимчасово окупована у перші тижні після повномасштабного вторгнення. За два з половиною роки звідти виїхала більшість мешканців. Про те, як їм ведеться вдалині від рідних домівок, кореспондентка «МИГа» попроcила розповісти начальника Дніпрорудненської міської військової адміністрації Антона Козирєва.
Більшість виїхала з окупації. Чому мешканці туди повертаються
Офіційно кількість людей, які виїхали з Дніпрорудненської громади – 5600 осіб. Антон Володимирович уточнив, що це дані Мінцифри. Воно оперує статистикою вимушено переміщених осіб, які отримали довідку ВПО. Поза тим досить багато мешканців на початку евакуації не реєструвалися: хтось через Запоріжжя одразу їхав за кордон, хтось не отримав довідки з особистих причин. Ті дніпрорудненці, які виїжджали останніми протягом 2024 року, кажуть, що у громаді залишилося не більше 30 відсотків населення.
Але є і зворотній процес: мешканці починають повертатися. Основних причин дві. Перша – майно. Росіяни організували так звану «націоналізацію» житла, яке вони називають «безхозним», і дніпрорудненці повертаються, аби продати свої квартири, або… там і залишитися. Почасти з тієї причини, що в державі Україна вони не знайшли того, що очікували. Простий підрахунок показує, що вижити на підконтрольних Україні територіях непросто.
Середня зарплата в Україні складає 20 тисяч гривень. Не станемо тут міркувати, що це як середня температура по лікарні. Хай 20-ть…
“Якщо я живу у рідному місті, то мінус 5 тисяч комуналка, і 15 залишається на поїсти, – міркує Антон Володимирович. – А якщо я переселенець… За оренду житла треба віддати до восьми тисяч, ще п’ять – за комунальні послуги, мобільний зв’язок, Інтернет тощо. І на залишається сім тисяч. А оскільки відмінили доплати, фонди перестали допомогу видавати… Логіка повернення людей проста: там хоча б своє житло і майно – те, що за день не заробиш. Ну, і звичайно, втома. Третій рік повномасштабки не всі вивозять”.
Освітяни виявилися сильною командою
Як ведеться вимушеним переселенцям до Запоріжжі?
“Винаймають житло, шукають роботу, живуть, – розповідає Антон Володимирович. – У Запоріжжі 1600 людей. Цифра динамічна, ми оновлюємо дані раз на квартал. Наш Центр соціального обслуговування населення, серед іншого, займається видачею гуманітарки. При її отриманні переселенці мають щоразу реєструватися, і ми маємо інформацію, що хтось десь перемістився. Наприклад, отримував у Запоріжжі, тепер хоче отримувати через поштову розсилку. Це у нас ключовий інструмент верифікації, де знаходяться наші люди. За цими даними, у Запоріжжі 1600 людей, 400 – у Дніпрі, 300 – у Кривому Розі, десь 200 – в інших українських містах. Верифікованих у нас дві з половиною тисячі. Але враховуючи, що багато виїжджали сім’ями (грубо кажучи, тато, мамо, дитина), то можемо сказати, що верифіковано половину мешканців громади”.
За словами Антона Козирєва, якщо брати державну сторону життя суспільства, то найсильніша команда, що збереглася, — це освітяни. З Дніпрорудного виїхали майже всім складом.
На кінець 2024 року релокованій громаді вдалося зберегти три школи з чотирьох (інклюзивний заклад довелося відправити на простій): дві працюють дистанційно, одна – у змішаному форматі.
З 1818 школярів близько 800 знаходяться на тимчасово окупованій території, десь 400 – за кордоном. З 600-т учнів, які лишаються в Україні, 240 перебувають у Запоріжжі.
З охороною здоров’я складніше. Бо питання приміщень, ліцензій, кількості пацієнтів, зрештою, грошей складають таку купу проблем, які роблять релокацію медзакладів безсенсовою (винятки існують, але вони дуже рідкісні).
Перемістити бізнеси, які були у громаді, виявилося неможливо. Адже не забереш із собою шахти, поля, лани чи мережу крамниць.
Та люди не складають руки, намагаються влаштувати своє життя. Наприклад, одна сімейна пара, що колись працювала на шахті, перенавчилася, виграла грант і відкрила невеликий заклад вуличної іжі.
Навіщо громаді меморандуми
Зі свого боку, міська військова адміністрація з серпня поточного року реалізує програми підтримки мешканців громади. Допомога надається, зокрема, при народженні дитини, похованні (по дві тисячі гривень) та на складне лікування (п’ять тисяч гривень). На наступний рік заплановані виплати у 5/5/10 тисяч гривень відповідно.
Для отримання допомоги люди збирають пакет документів, подають до відділу соцзахисту, а їхньому розгляду і затвердженню сприяє консультативний орган – рада ВПО (існує ще з 2014 року, коли на шахті в Дніпрорудному знайшли роботу багато переселенців з Донецького регіону). До її складу входять 19 осіб з числа освітян, лікарів, соціальних працівників, представників громадських організацій, благодійних фондів тощо.
Дніпрорудненська військова адміністрація уклала досить багато меморандумів: з НУ «Запорізька політехніка», Водянською сільською військовою адміністрацією, Всеукраїнським об‘єднанням «Патріот», благодійними фондами «Мир майбутньому», «ЮА ФРІ», «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» «ПРАВО НА ЖИТТЯ», громадською організацією «Унія Офтальміка».
“Меморандум – це основа взаємодії між бюджетною установою та благодійниками. Початковий юридичний документ, що засвідчує партнерство і є підґрунтям для наступної співпраці, — пояснив Антон Козирєв. – Це або робота з відновлення після деокупації, або гуманітарна допомога, психологічний або правовий супровід. Фонди різні, але найбільш актуальною залишається підтримка на рівні «їжа-одяг», усе інше партнери обіцяють після деокупації”.
Захисникам «швидка» потрібніша
Втім, співпраця з «Японсько-українською Асоціацією дружби «Краяни» уже дозволила отримати для громади автомобіль швидкої допомоги. Але за загальним рішенням, машину передали нашим захисникам на фронт, вона їм потрібніша.
До речі, громада надає військовим велику підтримку. За час існування міської військової адміністрації на їхні потреби передано 40 мільйонів гривень. Там і цьогорічна субвенція на обласний бюджет, і закупівля для бойових частин батарей, мавіків, РЕБу, передача генераторів, субвенція на ремонт авто техніки та багато іншого. Окремо у громаді є програма підтримки своїх військових.
Як інші тимчасово окуповані громади, Дніпрорудненська має план деокупації. І далеко не перший.
“Ми весь час його актуалізуємо, в іншому випадку це буде не робочий документ, а декларація, — каже Антон Козирєв. – Зараз це великий документ зі 180 пунктів. Він має кілька складових з варіантами вирішення проблемних питань. Конкретні заходи прописуватимуться, коли ми побачимо ясну картину після звільнення наших територій.
Тож живемо, працюємо, допомагаємо”.
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
