Свій ювілейний 85-ий сезон Запорізький обласний академічний театр ляльок позначив передноворічною прем′єрою казки «Золотоволоска». Художнє оформлення до цієї чудової вистави створила головна художниця театру Людмила Зінов′єва, прекрасна людина і справжня чарівниця.
Перед зимовими святами, коли у душах і серцях бринить надія на всілякі дива, пані Людмила відзначила своє 60-річчя. А це 23 роки роботи у театрі і майже 50 вистав, які вона прикрасила своєю творчою фантазією.
Мені пощастило побачити багато тих вистав, а ювілей став чудовим приводом для зустрічі із художницею.
Наша розмова із пані Людмилою нагадувала перегляд сімейного альбому. От гортає жіночка сторінки із фото рідних, друзів та близьких, у спогадах, журбі або радощах, інколи засохла квітка трапляється, інколи дитячий малюночок або старовинна листівка, репродукція…
«23 роки я працюю у нашому театрі. Якби мала змогу розпочати все знову, то б попрохала прибрати з життя серйозні помилки, а все інше залишити так, як воно було і є», — розпочала розмову Людмила Віталіївна.
А як саме було і є? От про те і побалакали. Звичайно, я запитала про улюблені вистави.
«Про улюблені не зовсім вірно, — виправила мене співрозмовниця, — точніше про несхожі, над ними цікаво було працювати. Є також дуже яскраві, що вдалися. Всі вони пов′язані із режисерами, які працювали над тими виставами».
Наприклад, режисер Юрій Романов та його «Пригоди барона Мюнхгаузена», за Рудольфом Распе. Там ще грав Юрій Кулініч, майбутній актор нашого ТЮГу. Зараз він навіть у кіно знімається. Мені запам′яталися дотепно зроблена «жива» шуба, поява китайського вина і галантна сценка із лисичкою.
У виставі Анатолія Галімона «Солом′яний бичок і рок-група «Козачок» художницю зацікавили образи, пов′язані із рок-тематикою. А у казці «До сонячних пісень» гном Брунька літав на космічному апараті.
В режисера Лариси Нестулій були яскраві, красиві вистави, які дуже полюбляв глядач. Наприклад, «Русалонька». Цю виставу я також добре пам′ятаю. Неймовірно виразні ляльки! Я йшла із побоюванням, що доведеться трохи понудьгувати, бо не уявляла собі підводного царства у ляльковій виставі. А вистава вийшла дуже цікавою.
От що каже Людмила Віталіївна: «Ми тоді ламали голову, як показати товщу води, адже ніяких пристроїв для відео тоді в нас ще не було. Вихід знайшли, зробили кілька ляльок, що втілювали Русалоньку, коли вона занурювалася під воду. Також усі підводні мешканці знаходилося у постійному русі, як і належить тим підводним мешканцям».
А режисерка мені тоді розповіла, що планували показати підводні бульбашки від дихання із допомогою дитячого приладдя для мильних бульбашок. Не вийшло, бо було чутно шум від приладдя, от і прибрали бульбашки.
Багато вистав, які оформлювала ювілярка, поставив Олег Лубенець, нині головний режисер нашого театру ляльок.
«Микита Кожум′яка» — дуже цікава робота. Мені прийшлося вивчати слов′янські міфи, символіку, бо дія у виставі відбувалася на межі язичництва та християнства.
Назву також вистави «Маленький принц», «Стійкий солдатик» за казкою Андерсена, але присвячений сучасності, «Чарівні слова» — бавка для наймолодших із так званими мапетними ляльками у вигляді великих м′яких голів.
З останніх робіт згадаю казку «Козенята і сірий Вовк», у сценографії я використала самчаківський розпис села з Хмельниччини. І ляльки там цікаві, частково рукавички, частково гапітні. Рукавички вдягаються на руку, а голівки в них на спеціальних паличках».
Виставу «Маленький принц» мені пощастило побачити, це був космос і у прямому і у переносному розумінні. Особливо вразили ляльки – тантамарески, побачені мною вперше.
Виставу «Микита Кожум′яка» я дивилася у комплексі «Запорізька Січ» на Хортиці, де відбувалося свято до Дня міста. Декорації і ляльки вдало злилися із історичним оточенням, і все разом справило велике враження на глядачів.
«Гарний тандем, чудове взаємопорозуміння в нас були із режисеркою Марічкою Власовою. Разом ми готували казки «Колобок», «Коломбіна, П′єро, Арлекін», «Кресало», «Ніч перед Різдвом», «Гензель і Гретель», «Лисичка – сестричка і Вовк-панібрат». А казка «Зимові пригоди крукоруків» то взагалі хіт театру!»
Майже усі ці вистави я бачила, спілкувалася із режисеркою після прем′єр. Коли йшлося про художнє оформлення, постійно зачіпалося питання про творчу фантазію художника. Працюючи над виставою «Колобок», режисерка поділилася враженнями від відвідування одного запорізького кафе, де вона потрапила у царство борошна і тіста. Художниця відреагувала чітко, і все це відчувалося у виставі. До речі, підтверджую те загальне відчуття, бо теж була у тому кафе. Для «Зимових пригод крукоруків» знадобилися незвичайні казкові герої. Глядачі побачили їх схожими на гномів та великих птахів одночасно. Треба ж таке нафантазувати! А там ще й Бурулькоїд з′являвся, теж витвір фантазії пані Людмили.
«Із Яною Козак ми зробили казки «Кошеня на ім′я Гав», то був дебют із джазовим оформленням, «Пригоди Чиполіно», де овочі і фрукти несуть людські характери, це для художника дуже цікаво.
Вистава «Івасик-телесик» ввібрала генетичну пам′ять нашого народу, слов′янські міфи. Дивіться (показує частину декорації, точніше, її маленьку копію). Бачите? Це сонце, а це візерунки – обереги.
Наше «Золоте курча» — вистава із традиційними тростяними ляльками, несподіваним запальним латиноамериканським колоритом, із незвичайним відеорядом. Чому така суміш? А отак ми побешкетували разом із режисеркою.
«Золотоволоска» — остання наша прем′єра. Працюючи над нею, я занурилася із головою у Середньовіччя. Мене надихали художники Північного Відродження, це Пітер Брейгель, Ієронім Босх, Лукас Кранах. В них можна знайти найжахливіші пики! Наприклад, вигляд злого Короля взято з картини Босха «Несіння хреста».
Є у виставі двоє рибалок – незвичайна лялька з двох частин. Там треба руки держати постійно у особливому стані. Довелося акторові попрацювати із тою лялькою, стоячи перед дзеркалом».
Про запрошених режисерів
«Хочу розповісти і про наших гостей. Це режисер Олександр Свіньїн з Вінниці та його казка «Сембо». Мене відразу зачепила тема, тому було цікаво працювати над виставою. Начебто у джунглях все відбувається, серед тварин, а тема – на рівні старогрецької трагедії. Його казка «Ще раз про Червону Шапочку» й досі є у нашому репертуарі. Головну роль там зараз грає актриса Злата Горбачева.
Режисер Олександр Кузьмін з Черкас поставив в нас «Лісову пісню» за Лесею Українкою. Дуже цікаво було працювати над сценографією».
Про запрошених художників
Відразу згадуються Анатолій Павлик із казкою «Аладдін», це була розкішна, красива вистава, Сергій Богуславський, що оформлював вистави «Я — курчатко, ти — курчатко» і «Маленька чарівниця».
Найкращі театри ляльок та їхні художники, на думку ювілярки
«Художник Костянтин Зоркін, Харківський державний академічний театр ляльок; художник Віктор Нікітін, Дніпровський міський театр ляльок».
Про наших актрис – коріфеїв
«Дуже поважаю наших корифеїв Амелію Контрерас, Наталію Сапу. В них немає маленьких ролей. В них всі ролі великі, вони купаються у ролях».
Про ляльок, яким художниця надає перевагу
«Це залежить від режисерського бачення, від загальної тематики вистави. Але планшетні ляльки – мої улюбленці. Їх можна робити, починаючи від кінчиків волосся до пальчиків на ногах, і образ виходе завершеним».
Бліц-інтерв′ю під завісу
— Де Ви навчалися?
— Закінчила Одеське театральне художньо-технічне училище за спеціальністю художник – бутафор, лялькар .
Тому Одеса для мене любов з першого погляду і на все життя.
— Що саме надихає Вас на творчість?
— На початку праці все потрібно відчувати, це дуже важливо. Потім йде настрій, думки, і приходе натхнення. От як пісня ллється.
— Яка красива лялька у Вас на стіні!
— Ця лялька мені дорога. Вона для мене має особливе значення. Це Маленький принц. Коли я створювала її, чекала на свого синочка…
— Психологи кажуть, що у душі кожного дорослого ніби існує маленька дитина. Кого Ви бачите у своїй душі?
— Себе саму у дитинстві. Оте дитяче відчуття я зберегла у собі, саме воно мені і допомагає…
Галина СОЛОВЙОВА, фото авторки та зі сайту театру