Прем’єра казки про доброго Слона Хортона, який попри неочікуваний від нього материнський інстинкт отримав прямо у свої надійні обійми новонароджене пташеня, мала під час вистави дуже щемний супровід.
Саме з такою любов’ю, яка долає всі перешкоди, дивилася на своїх студентів доцент кафедри акторської майстерності ЗНУ, заслужена артистка України Надія Василівна Стадніченко. Підтримувала кожен рух на сцені, кожну емоцію. Промовляла кожну репліку. От, як і в яєчку, в якому чекало свого часу Майбутнє Пташеня, так і в кожному акторі на сцені, звучав свій, неповторний хист та талант, своє потенційне амплуа – за цим дуже цікаво спостерігати.
Додам ще одні важливу репліку від Надії Василівни, сповнену любові та піклування: “Я мушу попередити вас, в силу обстановки, яка є у нашому місті, що попри те, що це приміщення досить міцне, старої будови, та якщо під час вистави почнеться сигнал тривоги, ми запрошуємо вас пройти у безпечне місце”.
На виставу «Добрий слон Хортон» за участі студентів третього курсу напряму «Сценічне мистецтво» ЗНУ були запрошені діти з обмеженими можливостями, діти переселенців та їх батьки.
Події на сцені розвивалися настільки не банально, дотепно та… не очікувано, що п’ятдесят хвилин тривалості вистави пролетіли як мить, від видовищної «увертюри» – виходу акторів на подіум – до одночасно карколомної та логічної розв’язки, коли з крихкої яєчної оболонки з тріском народилося Слоненя.
Так, з крильцями. Бо мама-пташка таки похизувалася яскравими крильцями на початку вистави. І, як говорить досвід – діти люблять маму, яка б легковажна вона не була, вибачаючи будь-які вади. Ну, про це вже після вистави могли поміркувати дорослі глядачі. А того щасливого дня 23 грудня у залі сміялися, слідкуючи за пригодами героїв, і дорослі і діти.
Носатих, хвостатих, вухастих звірів, дотепно загримованих та яскраво вдягнених, хотілось роздивлятися та роздивлятися [чарівні рожеві панчішки мавпи Пепіти, розділені на дві пари штанці мисливців Майкла і Сайкла, пташині крильця Місіс Мейзі… А бегемотики! Вони ж розчулять будь кого].
А діалоги!
Матуся Мейзі: “Як шкода, що мене ніхто не бачить… А я ж така красива!”
Та вмовляє мавпу посидіти біля її Майбутнього Пташеняти, у гніздечку, поки вона злітає потанцювати на Пальмовий пляж: “Посидь, Пепіто!”
І Мавпа, з реготом: “Де ти бачила, щоб мавпа сиділа цілих півгодини на одному місці!”
До речі, ніхто з героїв вистави на одному місці й не сидів.
Ну, хіба що Містер Лемур витріщав свої неймовірно намальовані очиці. Та і він показав стрімкі танцювальні рухи – чи не Майкл Джексон? Та точно, він!
А Слон Хартон у виконанні Єлізавети Козлової мав справжній драматичний хист. Цей басовитий філософ співає: “Тумба, тумба, тумба-тум… Не люблю порожній шум!”
Та як же він граціозно видряпався на дерево, не струсивши ані Лемура з маківки, ані яйце з гніздечка! Пестливо обійняв Майбутнє Пташеня і вчить: “Підростеш, і будеш важить цілих десять тон!”
Чудово виглядає родина Мотиків – бегемотиків, із матусею Місіс Бегі, яка зо всіх сил намагається бути …вагомою. Бо ж діти відповідні – пузанчики, “Животики у нас як барабанчики! І ротики у нас як чемоданчики!”
А які смішні полохливі мисливці, що втрачають свідомість від страху, а прокинувшись, проявляють ще й неабияку [разом із свідомістю повернулася!] – практичність.
Бо Слона у гніздечку варто показати у цирку, за гроші: “Назвемо цирк Симпомпоні! На честь моєї бабусі!” Ти ба, ці мисливці ще й сентиментальні.
