Вічні казки не бувають простими. Екзаменаційна вистава студентів кафедри акторської майстерності [викладачі заслужена артистка України Надія Стадніченко та Костянтин Кузьмін] не відпускає пробудженим бажанням краще зрозуміти неповторне побачене.
Бельгієць Моріс Метерлінк, автор «Синього птаха» та багатьох змістовних есеїв, віршів та п’єс [що не були включені до програми літератури радянського часу, на жаль], жив на відстані сторіччя від нашого сучасного життя. І створив свого «Синього птаха» напередодні Першої світової, як казку-надію. Про невловимість щастя та про те, що насправді воно непомітно існує у житті кожного.
Бо промандрувавши у пошуках чарівного птаха довгий пригодницький шлях, хлопчик Тільтіль та дівчинка Мітіль повернулися назад, щоб зрозуміти, що щастя принесе пташка-горлиця, що чекає на них вдома. А пригоди та спілкування із світом, що пережили ці казкові герої, тепер наповнює наше життя – намаганням із нашою реальністю порозумітися. Ми кожної миті нині здаємо цей екзамен, як вижити та залишитися людиною…
Складність та простота «Синього птаха» була відтворена студентами із завзятою щирістю. Неймовірне перевтілення сусідки Берленги на фею Берюліну, відданість Песика та хитрющість Кицьки, удавана валуватість Хліба та усміхненість Цукру – неможливо було очі відвести від подій на сцені. Хіба що на емоційну щохвилинну підтримку Надії Василівни, яка промовляла чи не кожне слово, стискувала руки при кожній емоції…
Душа Світла освітлює дорогу, яку мають пройти Мітіль та Тільтіль… А ще це робить Костянтин Кузьмін: він ще й за освітлювача у виставі
А Дерева, які зашкодили дітям пройти крізь ліс… Чи не вперше подумалось: а мають право за те, що відбувається із природою, треба відповідати…
І це теж екзамен на людяність.
Вистава-екзамен відбулася як чарівна мить поєднання мистецтва та життя.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
