21 лютого в Обласному центрі молоді відбулася вистава-перфоменс «Карамель», створена до дня повномасштабного вторгнення росії в Україну.
На подію запросила Ольга Червінська, голова Центру ветеранського розвитку.
Раніше, минулої осені, «МИГ» писав про співпрацю Центру із форум-театрами – презентації вистав на соціальну тематику. [Зокрема це «Червона помада» – https://mig.com.ua/chervona-pomada-pasuie-do-zaplakanykh-ochej/].
Нині ж творчими силами центру було створене перфомативне читання п’єси «Карамель» Наталії Ігнатьєвої. Пані Наталя – драматургиня, громадська діячка, керівниця літературно-драматургічної частини театру імені Магара, дружина військовослужбовця.
Цю п’єсу наповнили своїми емоціями непрофесійні актори – ветерани та члени родин військових.
П’єса «Карамель» датована 2019 роком. У 2020-му вона отримала третю премію Міжнародного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс та пісенної лірики «Коронація слова» – у номінації «П’єси». Я читала її у 2021-му, коли до 30-річчя нашої Незалежності разом із творами запорізького осередку Спілки письменникі України була видана збірка п’єс Наталії Ігратьєвої. Розмови Камільки та Зольда запам’яталися…
Йшов п’ятий рік російсько-української війни. Здавалося б, щось має змінитися нині, бо вже 11-й рік спливає. Та не минається нічого…
Так само звучать голоси подруг, що не вміють любити, шкребе серце голос ЛЮДИНИ—В—ОБРАЗІ—МАРШРУТНИКА, яка не хоче розуміти, що таке досвід УБД, голос ЛЮДИНИ—В—ОБРАЗІ—ПОЛІТИКА варто процитувати: “Ми не дозволимо маніпуляцій та
провокацій. Завжди можна знайти компроміс. Повинні бути мирні переговори…” Актуальність не зменшується, бо напруга росте, політики маніпулюють, і фраза “це не моя війна” досягла всепланетного небезпечного звучання.
Прочитати п’єсу варто за посиланням https://ukrdramahub.org.ua/play/karamel
Ми ж вдячні за можливість побачити.
Перфоменс оживив спогади Майдану та наповнив ясним розумінням невідворотність війни та біди, які ми переживаємо нині. Які маємо подолати саме так: через розуміння та повагу, через щирість та взаємну підтримку.
Яким же цілющим голосом промовляє свою роль Дівчинка! Саме її поява у долі ветерана Зольда повертає його до життя, відкидає пережите на війні у спогади.
Ось, яку колискову вона йому співає:
“КАМІЛЬКА. Тихо тихо дихай дихай
Думки летять далекими лелеками за хмарами за храмами
У храмах правлять радісно у мареві у мареві
Танцюють сонні спогади і водами і водами
Стікають теплі промені над сходами над сходами
Пливу пливу і крилами торкаю небо лагідно
Пливу пливу над килимом над травами левадами
Пливти мені так солодко і молодо і молодо
Летіти білим соколом від голоду і холоду
Летіти білим голубом ні голоду ні холоду
Думки думки далекими
У спогадах
У солоді
Лелеками лелеками
У молоде моє вино
Крило зливає спогади
Все сходиться
Заходиться
Ти дихаєш
Тихішає”
Не заколисуючи, а оновлюючи, реанімуючи зранене війною серце. І це ми всі маємо робити, бо це наша війна.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
