Максим Олександрович Кривцов (позивний «Далі»; народився 22 січня 1990, м. Рівне – загинув 7 січня 2024, Харківська область) – український поет, фотограф, громадський діяч, доброволець, військовослужбовець, молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2024, посмертно).
Valeriy Puzik: Книжка Максима Кривцова «На мінному полі пам’яті» надрукована. Видавництво Наш Формат розпочинає розсилку передзамовлень. Після цього книга з’явиться в книгарнях.
Наш Формат: Пам’ять скріплює і тримає. Сьогодні вона міцна, як і кава на передку, та на завтра спогади блякнуть, розчиняючись у буденних турботах. Але є те, що врізається надто глибоко, аби зникнути: це війна. Пережите не стирається й не зникає. Достатньо лише заплющити очі — і пам’ять, мов старий кінопроєктор, знову оживляє кадри, від яких не втечеш.
«Ми повертатимемось сюди завжди, усе своє життя, в ці окопи, до нас молодих зі зброєю. От побачиш. Ти зрозумієш це пізніше».У цьому виданні вміщено щоденникові записи, есеї, оповідання й деякі вірші Максима «Далі» Кривцова, які зібрав та упорядкував його друг і побратим Валерій Пузік. Свої думки Максим почав фіксувати ще від 2015 року — у період його служби у складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» та у складі Бригади швидкого реагування Національної гвардії України. Чимало записів було зроблено й після демобілізації — про фотографію, випічку, подорожі, дитячі табори, де він був виховником, та роботу з ветеранами російсько-української війни. А після початку повномасштабного вторгнення Максим знову приєднався до війська і служив кулеметником. У цей нелегкий період життя він активно фіксував тодішню буденність, фотографував побратимів, писав поезію.
«Далі» вже немає з нами, але він живе в нашій пам’яті через ці плівкові фотографії, вірші та щоденникові записи.
Весь прибуток від реалізації теперішнього та майбутніх накладів книги, а також електронних примірників «На мінному полі пам’яті», будуть розподілятися між родиною Максима та ГО «Реформація».
виставу від
У Києві Народний дитячий музичний театр юного актора створив виставу «Я поверну собі своє життя» за віршами Максима Кривцова.
Минув тиждень з гастролей в Рівному, а ми ще досі під враженням. 22, 23 вересня. Як це було
З самого ранку мої стрічки в Facebook та Instagram тільки про тебе.
Рік назад, зранку, я відкрила за звичкою соц.мережі і завмерла. Рік назад тебе не стало, і читати слова твоїх друзів було нестерпно. Це відчувалось як вибух, якби емоції могли вибухати.
Рік назад я прокинулась і зрозуміла, що ми запізнились, що ми не встигли. Що були якісь причини повісити твою виставку не в грудні, а в січні. І мені стало так прикро, Кривцов Максим, так гірко. Адже ми вже листувались, адже вже мали якісь ідеї, щось там жевріло, щось проростало.
Я не знаю, чи можу отак звертатись до тебе. Але, знаєш, ти зробив неймовірне, Максе. Ти підсвітив якийсь колосальний масив любові і вдячності, неймовірний потік тепла і добра, який весь цей час існував – в твоїх батьках, твоїх сестрах, твоїх друзях.
Ти допоміг мені побачити світло. Ти знайшов дещо таке в глибині мого серця, що там, напевно, так і валялось би, припилене і занедбане, якби не ти.
Ми багато говорили про тебе весь цей рік. Писали і переписували, розповідали, ділились. Твої найближчі і найрідніші допомогли тисячам людей побачити тебе. Через твої тексти. Через твої світлини.
А сьогодні, Максе, я побачила надзвичайне. Дитячу виставу за твоїми віршами. В залі плакали, в залі було щемко.
Але найщемкіше було, коли посеред монологу однієї з героїнь, яка говорила словами твоїх поезій, я побачила серед дітей, що були на сцені, дівчинку. Вона спершу стишувала свої сльози, намагалась триматись. А потім почала плакати, вже не встидаючись.
«Марія Голгофі прийом…»
Дякую тобі за твій ніжний і теплий геній. Дякую за твої руки, які збирали з неба зірки і рили траншеї, які заварювали дріп каву і чухали котів. Дякую за твої очі, якими ти піддивлявся за тим, як рухається своєю траєкторією світло, якими ти відміряв тінь, якими ти спостерігав за світом.
Нехай тобі тепло спиться, мандрівнику. Я дякую тобі, я тішусь тому, що ти освітив своєю незримою присутністю решту мого життя.
