Намагаючись завадити неочікуваним змінам у житті [а скільки їх трапилось за 2022], журналістка «МИГу» поспілкувалася із літніми гуляйпільчанками, яких вивезли з непівзруйнованого рідного міста волонтери.
Спочатку до Запоріжжя вивезли. А згодом – до Хмельниччини. Живуть вони нині в одному з відділень Смотрицького будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів. Прийняли їх добре. Звикли до живописної місцевості – я її роздивлялась, розшукуючи фото містечка, де нині мешкають наші знедолені земляки. Та…
– Нащо нам та краса? – заплакала мені Лідія Петрівна. – Ми вдячні, нас прийняли, поселили, годують, добре ставляться… Зараз вирішили перевести до санаторіїв, де будуть вільні місця. Та ми не звикли до санаторіїв. Ми все життя, з тої ще війни, працювали біля своєї хати, всі свої 80 років… Це нам як куля у серце. Ми і зараз, подумки, там, у Гуляйполі. І якби можна було, якби вороги відступили, ми рачки полізли би додому, на своє попелище…
Заплакала і я з нею. І думаю: як втокмачити у дурні голови моєї російської рідні про те горе, яке вони принесли нашим людям?!!
Рятувальники від українскої мови, від НАТО… Та вони життя наше вкрали разом із нашою землею!..
Інеса АТАМАНЧУК, фото із сторінки Гуляйполе у мережі Facebook
