Нарікання на якість шкільної освіти в Україні лунали серед батьків досить гучно й у докоронавірусну епоху. Перевантажені навчальні програми, недосконалі часом підручники, неспроможність держави чи місцевої влади забезпечити усіх комп’ютерною технікою чи шкільними автобусами, низький професіональний рівень учителів…
Почасти вони мали рацію. Але й ті кроки, що здійснювалися державою щодо реформування освіти та впровадження системи її якості також підлягали критиці, часом нищівній. Навіть Нова українська школа [НУШ], що зростає третій рік у початкових класах, у непричетних до неї людей викликає певну недовіру.
Хіба хтось проти ідеальної школи? Та як її створити?
Ніде правди діти, працівники ЗМІ [і авторка цих рядків у тому числі] теж ставляться до нововведень досить скептично. Наприклад, мені особисто останнім часом двічі привелося писати про цілі й завдання Державної служби якості освіти України [створена в грудні 2017 року на виконання положень прийнятого того ж таки року «Закону про освіту»]: зовнішній інституційний аудит, держнагляд, розвиток системи внутрішнього оцінювання та сертифікацію вчителів.
Те, що розповідали на прес-конференціях фахівці запорізького управління цієї Служби [а воно з’явилося лише в середині 2019 року] , виглядало захоплюючим і красивим. Хто буде заперечувати, що школа має бути комфортним місцем, куди дитині хочеться йти і приємно знаходитися? В якому предмети вивчаються не на пальцях, а за допомогою новітнього обладнання ? Де школярі мають щирих друзів, не бояться висловлювати власну думку, а педагоги учнів поважають і підкоряють своїм професіоналізмом? Та мимоволі виринала думка: а кому випаде радість створювати таке середовище і, головне, яким чином?
Тетяна Ярославівна не приховувала, що до недавнього часу і Служба, і школи не мали відповідного інструментарію, хоча велася роз’яснювальна робота та здійснювалися окремі заходи. Перш за все, фахівці Служби намагалися донести освітянам думку, що на меті – не обтяжувати їх додатковими перевірками, а допомогти.
Директором працювати важко
Не всі повірили. Траплялися випадки, коли окремі керівники навчальних закладів відгукнулися на зовнішній інституційний аудит за радянськими лекалами: кинулися надавати «люксовий» вигляд звітним паперам, аби “кожна блоха була на місці”, хоча експерти цікавилися лише дійсним станом внутрішнього педагогічного процесу.
Цих керівників важко у чомусь звинувачувати, бо згаданий інструментарій – «Методичні рекомендації з питань формування внутрішньої системи забезпечення якості освіти у закладах загальної середньої освіти» були затверджені Міністерством освіти та науки України лише 30 листопада 2020 року.
З іншого боку, є й такі директори, котрі не чекали вказівок зверху й заходилися налагоджувати своє господарство.
“Від директора школи дуже багато залежить в налаштуванні внутрішньої системи забезпечення якості, – розповідає Тетяна Озерова. – Працювати директором важко. Бо потрібно налаштувати освітню діяльність, безпечне, інклюзивне, мотивуюче середовище, зворотній зв’язок і вжити ще безліч інших заходів, аби діти отримували справді якісну освіту.
Тут не обійтися без освітньої стратегії закладу, де визначені конкретні цілі й завдання. Бо без мети немає перспективи розвитку. Потрібно прописати чесні правила гри – про дотримання академічної доброчесності, моніторинг педагогічної діяльності, що робити, коли хтось не працює і таке інше. Визначившись із вимогами, показниками та критеріями, можна планувати відповідні заходи. Але найперше директор з колективом має здійснити самооцінку: визначити дійсний стан речей, можливості та наявність ресурсів”.
Стратегія = Самооцінка+ Партнерство
Як це виглядатиме на практиці?
Умовний директор збирає педагогічну нараду і каже:
“Друзі, наша школа пасе задніх, оцінки погані, учні бешкетують, батьки незадоволені. Харчоблок не працює, вбиральня на вулиці. Комп’ютерний клас є, але немає інтернету та інтерактивних дошок…
Пропоную скласти перелік наших потреб , я звернуся по їх вирішення до засновника. Чи шукатиму гранти. Але маємо довести, що гроші не підуть за вітром, обладнання використовуватиметься професійно, діти отримуватимуть якісні освітні послуги.
Маємо дійти згоди, що вчителі беруть на себе зобов’язання працювати на совість. Коли їм чогось не вистачає, школа допоможе з навчанням, курсами, мотивуватиме до підвищення кваліфікації. Але коли вчитель не розумітиме своєї місії і не бажатиме змінюватися… має звільнити місце для тих, хто хоче.
Наступне – батьки. Ми так довго їх відштовхували поборами чи продавали їм гарні оцінки, що повернути їхню повагу буде складно. Але маємо зробити з них партнерів. Я не про гроші. Серед них багато розумних людей, які допоможуть продукувати ідеї, як зробити шкільне життя кращим. Нам потрібно стати дипломати і пояснити декому з них, що при дистанційному навчанні вчитель не може бігати до кожного учня, облаштовувати йому робоче місце й підключати до навчальної Інтернет-платформи.
І, головне – діти. В масі інформації маємо навчити їх здобувати те, що потрібно для життя. І перш за все, спитати: чого ти хочеш? Нити й скиглити, що все довкола погано, чи робити щось корисне? Ходити до школи, аби згаяти час – чи закласти підмурівок майбутньої кар’єри?
Така моя думка. Слухаю ваші пропозиції…”
Все це не просто обговорюється у колективі, батьками та учнівським самоуправлінням, а прописується на папері. Лише після цього можна будувати плани.
У кожного закладу вони індивідуальні. Тетяна Ярославівна наголошує, що шкільне Положення про внутрішню систему забезпечення якості освіти – не чергова «бамажка», яку можна у когось списати, аби начальство не дошкуляло. Це великий серйозний документ, що визначає структуру взаємовідносин задля розвитку навчальної, матеріально-технічної бази і загалом якісного освітнього процесу.
Гроші дають тим, у кого чітко визначені плани. “Ті школи, які вже ступили на шлях розбудови внутрішньої системи, вже вміють набагато краще прописувати свої потреби. І їхні звернення до засновника чи донорських організацій дають більший результат”, – констатує Тетяна Озерова.
Інструменти є, колеги й Служба допоможуть
Спитаєте, чи багато знайдеться директорів, здатних на такі сильні кроки? Пані Озерова вважає, що передумови для стриманого оптимізму є.
По-перше, поступово впроваджується конкурсний відбір на посаду директорів шкіл, що працюватимуть за контрактом. Експерти управління Державної служби якості освіти у Запорізькій області беруть у них участь і бачать, що серед переможців є «зіроньки», які хочуть змін.
По-друге, людських амбіцій ніхто не відміняв: жодному директору не захочеться довгий час бути в аутсайдерах і вислуховувати нарікання батьків, які бачать, що у сусідній школі і в класах тепліше, і стадіон кращий, і вчителі приязніші, і діти вихованіші. Пані Озерова вважає, що інших рецептів для успіху, ніж зробити школу відкритою до партнерства у широкому сенсі – із вчителями, батьками і дітьми – у директорів немає.
По-третє, вже є інструментарій: створена «Абетка для директора», а згадані вище «Методичні рекомендації…» дають керівникам більш розлогі та детальні підказки, як треба діяти. І фахівці управління Державної служби якості освіти у Запорізькій області пропонують директорам партнерство і навчання.
“Ми вже організували роботу віртуальної школи «Лайфхаки керівників закладів освіти щодо розбудови внутрішньої системи забезпечення якості освіти». На сторінці управління у Фейсбуці вже є відеоуроки від колег, які спробували нові підходи, і у них вийшло, – розповідає Тетяна Озерова. – Крім того, спільно з Запорізьким інститутом післядипломної педагогічної освіти ми пропонуємо керівникам освітніх закладів області взяти участь у експертних групах QualityLab [лабораторія якості] .
Ми завжди готові прийти на допомогу. Бажаю директорам освітніх закладів і всім педагогами здоров’я, професійної активності, перспективних результативних ідей, відповідальних партнерів, щасливих дітей і якісної школи!”
«МИГ» приєднується до цих побажань.
Ганна ЧУПРИНА, фото Сергія ТОМКА
