Його позивний «Хілер». Так називають народних цілителів, майже чарівників від медицини. Та й за освітою Дмитро на псевдо “Хілер” – лікар. Спеціальність – «Загальна практика сімейної медицини і організація управління закладом охорони здоров’я». До війни мав чудову кар’єру – працював головним лікарем, медичним директором в кількох лікувальних закладах. Тож досвіду не позичати.
– На війну я прийшов добровольцем, шукав, хто б мене забрав, – розповідає Дмитро. – Повномасштабне вторгнення зустрів у Запоріжжі. Звертався у військовий госпіталь, однак на той момент там вакантних місць не знайшлося. Потім знайшов десь в інтернеті номер швидкої, пропонував хоч їм чимось допомагати. Відгукнулись…
За словами медика, він під’їхав на місце зустрічі, якісь свої речі і медикаменти підвіз. В перший день допоміг розібрати гори медзасобів та пігулок. Наступного вже приїхав на виклик: одному з бійців, який разом з побратимами прибув у місто, стало зле. Викликали швидку, і Дмитро прибув на виклик водночас з військовими медиками. Зробив бійцеві кардіограму. На питання, “хто такий?” відповів, що прийшов допомогти як волонтер. Військовий медик запитав про освіту і, почувши відповідь, сказав, що їм потрібні такі фахівці.
– У такий спосіб я опинився в 110 бригаді ТрО. Згодом перевівся у 108-му бригаду, – каже “Хілер”. – Тут я став командиром медичної роти, потім – начальником лікувального відділення. Зараз я ординатор та ТВО начальника лікувального відділення.
-Розкажіть, з якими труднощами довелося зіткнутися? До чого ви не були готові? Чи навпаки?
-Ну, взагалі складнощів було багато. Мабуть, найбільше мене тригерило якесь відчуття несправедливості. На той момент була ще молода, гаряча голова, а тому досить бурно реагував на все. Зараз я в рази спокійніше. Набрався розуміння.
-У вас, мабуть, траплялось чимало екстремальних випадків по службі. Що запам’яталось найбільше?
-Згадується, коли ми працювали екіпажем. Мали хороший, злагоджений колектив: лікар, фельдшер, медсестра і водій. Працювали у різних бригадах: 110-й , 201-му батальйоні 102-ї бригади, у 65-й механізованій… Так траплялось, що нас постійно відкомандировували кудись. Ми перебували під чужими частинами. Попри усю складність, згадувати той період приємно. Різні напрямки, багато евакуацій. Часом доводилося працювали й під обстрілами. Найбільше згадується період в одному з прифронтових містечок, тут на Запорізькому напрямку. Того дня російські окупанти просто сказились. Вгатили триста з гаком боєприпасів по маленькому містечку. Ми працювали, як кажуть, «на знос», виїжджали, вивозили цивільних. Їх було багато. Деякі тяжко поранені. Доводилося здійснювали пошукові роботи. Знаходили людей і надавали допомогу. В час обстрілу «Градів» та артилерії доводилось ховатись, прижиматись до землі, а потім бігом-бігом відпрацьовувати. Вивозили постраждалих і вже потім повноцінно надавали допомогу.
-Пам’ятаєте, про що думали в той день, в той час?
-Ні. Ми просто працювали. Абсолютно спокійна голова! Швидко відпрацьовували і їхали. Ще і жартували. Команда була дуже злагодженою, готовою на будь-який «движ», бо молоді та гарячі. Зараз вже мислимо трохи по-іншому: «Якщо можна туди не йти, то давайте подумаємо, спрацюємо якось інакше…». А тоді: вперед-вперед. Ми взагалі не уявляли, що в нас щось вцілить, щось зачепить, щось поранить. Зараз медикам стало працювати безпечніше. Нас почали берегти значно більше.
-Чи є у вас мрії, прагнення?
-Хочеться по-справжньому відпочити. Виділити певний період після війни та ніжитись на шезлонгу біля басейну. Потім піти на якийсь масаж. Можливо, на спа-процедури. Потішитися життю, погуляти лісочком… А після того я, мабуть, повернуся в медичний менеджмент. Для цього напевно буде потрібний адаптаційний період. Бо і навички, мабуть, втратились. Адже я цим не займався кілька років. Підтягну себе, а ще слід буде адаптуватися до цивільного життя.
-Є у вас хобі?
Так. Бісероплетінням займався, малював, аніме дивився. Зараз трішки, скажімо так, не до цього.
-Що ви могли б сказати лікарям, які, можливо, вагаються – йти чи не йти на війну?
-Вагатись – це нормально. Комфорту тут не чекайте. Десь поспите, хтось нагодує, якось помиєтеся.
-Велика потреба в лікарях?
-Потрібні не тільки лікарі. Нам не вистачає середнього персоналу, фахових медсестр, фельдшерів, санінструкторів… Людей, на яких можна покластися, з якими можна формувати команду, робити справу.
Залюбки чекаємо на вас в лавах нашої бригади. Запрошую!
Рекрутинговий центр 108-ї бригади ТрО: 0 800 337 803. Вакансії на FB: https://www.facebook.com/share/173NnZoJut/?mibextid=wwXIfr
Фото з архіву 108-ї бригади ТрО
