У 1981 році на екрани вийшов художній фільм «Я – Хортица» виробництва Одеської кіностудії. Сьогодні, у 2021-му, від прем’єри стрічки нас відділяє стільки ж років, скільки перших глядачів від подій, там описаних.
Довідка: Васілій Чапаєв – видатний учасник громадянської війни в Росії, червоний командир. Він був одним з ідолів міфології сталінських часів, таким, як Владімір Лєнін, Климент Ворошилов, Алєксєй Стаханов тощо.
У 1934 р. про Чапаєва був знятий широко відомий фільм – своєрідний радянський бойовик. Стрічка, як вважається, стала дуже популярною, особливо серед невибагливих, оброблених комуністичним агітпропом молодих людей, котрі не бачили жахів війни. Цим і пояснюється вибір назви для групи «Юні чапаєвці».
Сюжет фільму. Головні герої малобюджетної, розрахованої на шкільну аудиторію стрічки «Я – Хортица» – юнаки та підлітки, мешканці острова та міста Запоріжжя, що взяли участь у звільненні Хортиці від німців на початку вересня 1941 року. Це була одна з перших успішних для СРСР операцій часів Німецько-радянської війни. Проведена у дні суцільних невдач, вона була сприйнята, як свідчення зростаючих можливостей Червоної армії.
Отже, 18 серпня 1941 року. Німці ламають оборону на правому березі й по мосту через Старий Дніпро вдираються на Хортицю, притискаючи частини Червоної армії у плавнях. Герої фільму – Володимир Літяга, Вілен Писаревич, Оганес Оганесян та інші – ставши свідками боїв, вирішують допомогти переправити поранених червоноармійців з Хортиці на лівий берег. Згодом, утворивши диверсійно-розвідувальну групу з характерною для тих часів назвою «Юні чапаєвці», вони добувають розвіддані для запланованої на 5 вересня операції по звільненню острова. Фільм закінчується хронікальними кадрами й офіційним повідомленням про успіх контрнаступу.
«Маленькі» неточності
Одною з головних дійових осіб фільму є «есесівець у штатському», керівник знімальної групи, яка створює сюжет кінохроніки про те, як радо хортичани зустрічають переможний Вермахт. «Чим жахливіша брехня, тим швидше у неї повірять» – цитує він райхсміністра пропаганди Йозефа Гебельса. Мабуть, юні запоріжці, що з такою гордістю за своє місто дивилися кіно, й не підозрювали, як недалеко пішли радянські кінематографісти від своїх колег з Тисячолітнього Райху. Адже дійсність у фільмі «Я – Хортица» міцно приправлена пропагандою, майже замінена нею.
Почнемо з маленьких огріхів.
По фільму після того, як на острів удерлися німецькі мотоциклісти, бійці РСЧА ще довго тримали міст через Старий Дніпро, не пускаючи на нього ворожі танки. Насправді, з моменту прориву німецьких автоматників на Хортицю до відступу захисників не пройшло, мабуть, і години. До речі, у кадр потрапив залізобетонний міст Преображенського, відкритий у 1952 році.
Далі – підрив Дніпрогесу. Начебто греблю прорвало від потрапляння в неї німецьких авіаційних бомб… Так зруйнувати цю споруду просто неможливо! – Насправді гребля була підірвана закладеним у патерни зарядом. За наказом командування Червоної армії та без попередження, що призвело до численних жертв.
Ну, й нарешті – Запорізький дуб, що нібито росте на острові. – Під ним німецькі хронікери знімали свій постановочний сюжет. І тепер нам іноді доводиться пояснювати гостям, що дуб росте не тут, а на правому березі, на Верхній Хортиці. – «Та ти шо!? А як же ж фільм «Я – Хортица?».
Герої поневолі
31 жовтня 1967 р. колишній помічник начальника політуправління Південного фронту Б. Мельников написав листа секретареві Запорізького міському КПУ Л. Соколовій, яка займалася дослідженням діяльності групи «Юні чапаєвці». Там читаємо:
«Я прибыл в район пристани, чтобы выявить там имеющиеся плавсредства для срочной отправки их на остров. Вот тут, у берега Днепра, я и увидел мальчишек, которые вертелись у ящиков, предназначенных для отправки на остров. Мое предложение помочь нам установить срочную связь с войсками, находящимися на острове, и одновременно уточнить сведения о силах и средствах противника, ребята охотно поддержали. Через несколько минут на лодках, с корзинами, под видом сбора бахчи (!) первая группа отчалилась в сторону противника».
Один з хлопців додає вельми цікаву подробицю: «Нас было трое – Коля Худяков, Коранес Аветисян и я – Оганес Оганесян. Пришли мы на берег и стали ломать ящики с консервами, когда мы взяли по несколько банок, к нам подошел офицер. Он задержал нас и всех троих привел на пристань, в штаб. Нас попросили, чтоб мы переехали Днепр, узнать, где находятся немцы. Мы дали согласие…».
Отже, насправді ніякого геройства не було – хлопці просто хотіли під покровом ночі поживитися консервами! Випадково вони були схоплені енкаведистом, який, враховуючи закони воєнного часу, міг зробити з ними та їхніми батьками що завгодно. Зрозуміло, що дітям було, м’яко кажучи, складно відмовитися від пропозиції дядька у формі. І зверніть увагу – «збирати кавуни» вони вирушили… через лінію фронту!
Невдалий наступ
Повернемося до розповіді Б. Мельникова: «…Первую группу я тут же представил генерал-майору Харитонову. Данные, которые они сообщили, легли в основу плановой таблицы взаимодействия по очищению острова. В этой таблице были и отражены задачи отряда, на что ребята охотно отозвались. Им предстояло 22 августа в 20.00 на острове Хортица забросать бутылки с горючей смесью по местам скопления живой силы и техники противника. Вскрытые огнем, эти места должны были быть подавлены артиллерийским огнем и авиационным бомбометанием. Задача была выполнена блестяще. Но в целом задуманная операция, хотя первоначально имела большой успех, цели не достигла. Немцы, прижатые к самому мосту, успели подбросить свежие силы, а мы застопорились с переправой и вынуждены были отойти на ранее занимаемые рубежи».
Тобто, розвідувальна група діяла не на початку вересня, а у 20-х числах серпня 1941 р. І перша спроба звільнити острів, до якої долучилися хлопці, була невдалою. До подій 5-6 вересня, коли Хортиця все ж таки була звільнена, «Юні чапаєвці» мали дуже опосередковане відношення. Й тільки згодом образ молодих розвідників був міфологізований: у 1968 р. на острові їм встановили пам’ятник, у 1981-му зняли фільм про героїв, які начебто зробили ледь не вирішальний внесок в успіх контрнаступу, було написано купу статей, проведено тисячі лекцій.
Але, думаю, насправді це були герої поневолі. Їх виховували у вірі, що Червона армія «малою кров’ю на чужій території» розчавить будь-якого ворога. А ворог на 57-й день війни вже стояв на Хортиці. Вони прекрасно пам’ятали великий терор 1937-38-го, а їх батьки – ще й Голодомор. Жах, глуха ненависть і слабка марна надія змішалися в душах цих дітей страшного часу, яким випало нещастя опинитися між ковадлом і молотом. Чи до геройства тут?
Олег ВЛАСОВ
