Менонітська Хортиця, якої ніхто не знає

Менонітська Хортиця, якої ніхто не знає

“Німці дарма що прожили на хортицькій землі біля 130 років, так і не зблизилися з українським народом. І мова, і звичаї, й історія – все для них було далеким і чужим. Вони ходили по Хортицькій землі з холодними серцями і знищували її багатства жорстокими руками”.
Микола Киценко, 1967 р.

Брехня! І доказів цьому чимало. Ось, наприклад, давня байка, що її розповідали меноніти – нащадки фламандців та фризів, яких у нас називали «німцями»:

Коли Бог створив світ за шість днів, на сьомий Він приліг відпочити саме на Хортицю. Так пояснюється неймовірна краса цього місця.

Що за слово «дніпрувати»?

Ріка Дніпро, яку меноніти називали «Nippa», мала для них справді міфологічні масштаби, міцно вкорінилася у серцях і умах, увійшла в традиції та фольклор.

Саме слово «Дніпро» часто використовувалося як синонім річки в цілому і навіть, як корінь дієслова. Могли, наприклад, казати: «пароплав дніпрує вздовж Хортиці». Вважали також, що найкраща кава, котру меноніти дуже люблять, може бути приготовлена тільки на Дніпровій воді.

Маленький правий доплив Дніпра, річку Верхня Хортиця, вони називали «Наш Йордан». Тут стоїть історична святиня менонітів – Віковий, Великий, або Хортицький дуб, відомий нам, як Запорізький. Сотні його нащадків ростуть сьогодні за океаном – у менонітських колоніях Канади, США, Мексики, Парагваю та інших країн. З півтора десятки тамтешніх сіл носять назву Хортиця…

Острів, табір, боєць, герой

De Kaump – так називали острів Хортицю на платдойч [розмовній мові менонітів, що має багато нідерландських елементів]. Німецький відповідник тої назви – Kampe. Велику Хортицю називали також Grosse Kampe, на противагу Kleine Kampe, Малій Хортиці, чи острову Байди.

Назву Kampe колоністи принесли в Україну із Західної Прусії, з пониззя Вісли, так само, як назви кількох своїх сіл – Айнлаге (правобережний Кічкас), Нойендорф (Широке), Розенгарт (Новослобідка), Кронсталь (Долинське), Бурвальде (Бабурка). На одній карті ХVIII ст. бачимо чималенький острів у дельті Вісли – Grosse Kampe. Сьогодні це територія гмини Штутово Новодвурського повяту Поморського воєводства Республіки Польща.

«Кампи» або «вердери» – низовинні, але незатоплювані повінню острівці – утворювалися у віслянських плавнях після того, як меноніти споруджували там канали й дамби. Велика, висока та скеляста Хортиця дуже відрізняється від них. Але вона має багато залишків давніх земляних укріплень. А слово «kampe» у німецькій мові, як відомо, споріднене з такими, як поле (в тому числі й бойове), «табір» (військовий), «боєць» та «герой». Можливо, саме в цьому ховається розгадка менонітського імені нашого острова…

Хто такі кампнери

Сучасна вулиця Наукове Містечко виникла у 1789 р., як менонітське село Insel Chortitza. Не рахуючи усамітненого двору поромника на Старому Дніпрі, до кінця 1920-х воно залишалося єдиним населеним пунктом на острові. Відомі своєю стриманістю меноніти мали, втім, дуже своєрідне почуття гумору.

Зокрема, мешканці кожного з вісімнадцяти сіл Хортицької колонії отримали кумедні прізвиська. Наприклад,

селяни Розенгарду (Канцерівки) були «брагопивцями», бо в їхній балці росло багато диких груш. Селяни Айнлаге (Кічкасу) багато рибалили, тому були «сомогризами».

Нижньо-Хортичани часто билися із сусідами-українцями з Розумівки й тому, мабуть, їх прозвали «черкесами зі зламаними ножами». Прізвисько ж острів’ян чомусь не мало гумористичного відтінку: їх називали просто – «кампнери».

Канадець Ісак Классен, народжений на Хортиці, дуже пишався своїм походженням. Про своїх земляків він писав: “У цьому прекрасному середовищі зростали плідні сили наших острів’ян, наших предків, наших батьків. Очі їхні були гострі, м’язи міцні, воля залізна… Коли вони підіймалися на крутий берег впевненим, важкуватим кроком, на піску залишалися глибокі сліди. І коли вони, широкі у плечах, стояли на пляжі, кожен бачив: ось він, острів’янин, могутня фігура, справжній представник нашого народу! Ось вони – Хьоппнери, Гільдебранди, Касдорфи, Дрідігери, Классени – поселенці острова Хортиця”.

Хворий велетень

Є така гіпотеза про походження назви «Хортиця»: наче з висоти острів нагадує гончого собаку («хортицю»), що біжить. Мені таке пояснення здається непевним, бо ніякого собаки в обрисах острова я не бачу.

Набагато цікавіше про це розповів у своїх спогадах острів-хортичанин Корнеліус Гільдебранд, відомий менонітський бізнесмен і краєзнавець: “За формою та обрисами острів був схожий на риб’ячий міхур, вужчий по центру та ширший з кінців. Острів витягнутий трохи криво, з північного заходу на південний схід і звужений посередині, там, де розташоване наше село.

Я б описав форму острова так:

Наче це людина 12-и верст зростом, що прилягла на лівий бік поспати. Головою на північ, до Кічкасу, а ногами на південь, до Нижньої Хортиці. Тому сонце, коли сходить, світить їй в очі. І в цієї людини заболів живіт, і вона через це трохи зігнулася.

Ось приблизно такої форми острів” (переклад Ніка Пеннера).

Менш романтичний опис Хортиці 1848 року: “Увесь острів укритий піскуватим ґрунтом, тому посіви на ланах дають чималий прибуток у вологі роки, та не варті роботи, зусиль і витрат у сухе й спекотне літо. Трава на луках теж занадто тонка, проте доволі корисна худобі, у Дніпрі – прекрасна питна вода.

Особливі вигоди громада має у молодому лісі та риболовлі, але цей допоміжний бізнес щороку приносить не більше 12 рублів сріблом від оренди.

Великий ліс на південному кінці острова належить всій Хортицькій колонії, котра утримує там сторожа, а місцева громада користується сінокосом у всьому лісі”.

У наступній частині нашого матеріалу ми здійснемо подорож навколо менонітської Хортиці…

Олег Власов, vолодший науковий співробітник Національного заповідника «Хортиця»

На фото: село Острів Хортиця на поштівці поч. ХХ ст

Оставить комментарий

Отправить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *