Кількість біженців у нашому місті наочно можна побачити у численних чергах за гуманітарною допомогою. Та чи не болючіше з побаченого – діти, які тримаються за сумки рідних, сидять у візочках. Та міцно тримають в руках найцінніше, що вони мають – іграшки. Для них це символ мирного життя, вірний друг чи подружка, маленьке хазяйство маленької людини. Якщо бачите іграшку в руках дитини – це майже точна ознака того, що це втікачі від російської війни на нашій території.
Як волонтер гуманітарного центру “Завжди разом”, скажу, що спочатку нам було що роздавати дітям. У коробках та мішках допомоги від благодійників зі Германії, Італії, Америки було багато іграшок. Ми радо роздавали їх дітям – не кожне встигло вхопити вдома свого улюбленця.
Зараз іграшки закінчилися. Волонтери принесли до штабів та центрів все, що мали.
Та ось, один день життя колеги, волонтера Ірини:
– Тьотю, а у вас є іграшки?
Повертаюсь, на мене дивляться дитячі оченята, дівчинка п’яти-шести років.
– На жаль, – кажу, – іграшки в нас закінчились…
– І тут дівчинка протягує мені в ладонях маленьку іграшку, котика м’якенького, і каже: “Його звуть Тигрик, допоможіть його одягти, бо він мерзне”.
І поки мама дівчинки вибирала їй одяг, я вирішувала надскладне питання – у що вдягнути маленького Тигрика. Бо ці дитячі оченятка розповіли мені більше, чим було сказано уголос.
Цей Тигрик, єдине , що залишилось у дівчинки від її іграшок, які були покинуті там, де війна, де жахиття. І цю потребу дитини – вдягнути її Тигрика, захистити його від холоду –не можна було ігнорувати!
Тигрика вдягнули, навіть цілий гардероб йому підібрали, щастю дитини не було меж! А я плакала…
Друзі, в кого є зайві іграшки – для хлопчиків, дівчаток, немовлят – наш волонтерський центр “Завжди разом” [на території “Витацентру”, вул. Седова, 3] – з радістю їх прийме!
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
