Вже вкотре Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В.Г.Магара запрошує глядачів на музичну комедію «Інкогніто з Бразилії», створену за мотивами п′єси Брандона Томаса «Тітка Чарлея». Постановку вистави здійснив режисер Олександр Іваненко (м. Одеса).
З дня прем′єри минуло майже два роки, але мало хто знає, що то була чи не остання «мирна» прем′єра у нашому театрі. Мені ж довелося подивитися останній «мирний» показ комедії і саме тоді поспілкуватися із актором Вадимом Кир′яном. Вадим – створювач образу феєричної дони Люції, дами із загадкової Бразилії. Вона носить рожеву сукню,оздоблену пір′ям, модне взуття на підборах і вражає чоловічі серця як праворуч, так і ліворуч від себе.
Великою спокусою було запитати актора, чи комфортно йому грати у жіночому вбранні, але таке питання йому вже задавалося багато разів, тому я запитала зовсім про інше.
– А несподіванок, пов′язаних із тітонькою з Бразилії, ніколи не відбувалося?– Із якими труднощами ти зустрівся, окрім одягу і підборів, працюючи над роллю дони Люції?
– Як на мене, складність цієї ролі полягає у тому, щоб грати, але не заграватися, стримуючи себе. Такий матеріал непростий, він спокушає, притягає. Тому треба бути дуже обережним, щоб не скотитися у вульгарність, щоб зупинитися на потрібному рівні, і щоб «було смачно», як каже один мій знайомий режисер, одесит Олександр Іваненко.
– Хтось з акторів тебе надихав на створення образу ексцентричної дони?
– Існує багато вистав і кінофільмів, де чоловіки перевдягаються у жіноче вбрання. Але я спеціально їх не переглядав, щоб дона Люція стала моєю і тільки моєю. А коли відіграв перші вистави,тоді вже подивився. Щось зацікавило, щось взагалі «не пішло», бо я побачив зовсім іншу історію, аніж в нас.
– З якими партнерами тобі найзручніше працювати у цій виставі?
– Усі, із ким я працюю, ставляться до роботи професіонально. І у цій виставі, і в інших наших виставах я почуваю себе цілком комфортно. В мене ні з ким немає ніяких «тьорок».
– Під час новорічних свят саме на цій виставі раптом світло вирубили. Паша Богачов, наш Брасет, так і залишився стояти на сцені. Стояв-стояв та й пішов. Потім світло з′явилося, а коли виставу було завершено, воно зникло в усьому районі. Містика!
– Твоя роль ніби створена для імпровізації. Чи не кортить інколи зробити щось таке, чого не планував режисер?
– Імпровізувати треба вміти, щоб не зашкодити усій виставі. А от зробити якусь хохмочку – то святе. Частіше таке відбувається у новорічних дитячих виставах. Головне, щоб глядач нічого не помітив.
Хоча моменти невеличких імпровізацій можуть виникнути цілком спонтанно. От сьогодні, наприклад, я посковзнувся і добряче таки гепнувся. Довелося терміново обіграти, чому чарівна дона Люція ні в сих ні в тих сіла на гепу посеред вистави.
– Мабуть, підбори винуваті?
– Ні, із підборами все гаразд. В мене ногу травмовано, тому я і впав. Це може трапитися будь-якої миті, і тоді я десь на тиждень маю виходити з гри.
– Чи стала роль тітоньки Чарлея для тебе найдорожчою?
– Важко відповісти,бо для мене усі мої ролі найдорожчі.
Розмовляла Галина СОЛОВЙОВА, фото з сайту театру
