– Я кілька місяців сиділа на валізі, не розпаковувала її. Чекала, що ось-ось – і наші поженуть окупантів. Будемо додому вертатися… Та не так сталося, як бажалося. Зрештою зрозуміла, що і в екзилі* треба якось влаштовувати своє життя. А щоб не впадати у відчай, потрібно спілкуватися з іншими людьми. І намагатися якось одне одному допомагати.
– Так, треба змиритися з тим, що маємо якийсь час тут побути. На роботу влаштуватися, адже звільнитися завжди можна. І це шанс щось змінити у своєму житті на краще, навіть у такий страшний час. Я тут зустріла стількох цікавих особистостей! А за інших обставин так би і сиділа у своєму магазині…
Такий шматочок спілкування вимушених переселенок з окупованих територій Запорізької, Херсонської та Донецької областей я почула ще восени у «Жіночому безпечному просторі Запоріжжя» [Women Safe Spaces Zaporizhzhia], який працює в обласній універсальній науковій бібліотеці. Подібний простір створено і в селі Лукашевому Широківської територіальної громади. Це справжні осередки затишку, де можна заспокоїтися, отримати підтримку, а також надати її іншим і разом рухатися вперед.
Допомога переселенцям – не лише в роздачі одягу та їжі
Проєкт Women Safe Spaces з серпня минулого року реалізує громадська організація «УкрПростір», яка з 2014 року працює з вимушеними переселенцями у питаннях їхньої інтеграції до життя на новому місці. Директорка «УкрПростору» Наталія Селюкова також проводила різнопланові консультації для представників територіальних громад під час першого етапу децентралізації. Потім пані Наталія допомагала створювати групи самодопомоги в рамках проєкту «Внутрішньо переміщені особи та приймаючі громади: розбудова толерантності через діалог». З початком повномасштабної російської агресії проти України весь цей досвід набув нового значення.
“Коли ми оговталися після першого шоку, то знали, чого робити не варто, а що, навпаки, матиме більший позитивний ефект, – розповідає пані Наталія. – Допомога людям, змушеним тікати від жахіть війни, має полягати не лише в забезпеченні продуктами та одягом.
Найперше, чого потребують дівчата й жінки, що врятувалися, – це відчуття безпеки. У різних сенсах. Тому влітку ми розробили проєкт Women Safe Spaces, який отримав підтримку від структури UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні.
Ми пропонуємо чотири рівня такої безпеки: психологічну (індивідуальні консультації та арт-підтримка), гуманітарну, соціальну та економічну. Звичайно, не усі водночас. Один рівень природньо доповнює, а потім переростає в інший”.
Чого хочуть дівчата і жінки?
Що це означає на практиці?
Двічі-тричі на тиждень в облаштованому затишному приміщенні жінки збираються для навчання корисним навичкам і для занять у «шведських гуртках».
Тут діють прості правила: не ображати й не критикувати одна одну, бути толерантними, а також ділитися власним досвідом і бути активними, щоб сформувати комфортний простір, де кожна буде почувати себе як вдома.
“Це не про самоствердження за рахунок когось, а про підтримку одна одної”, – акцентує Наталія Селюкова.
Ще одна принципова засада “Безпечних просторів” – не нав’язувати жінкам якісь теми чи програми, а дати відповідь на їхні потреби. З визначення потреб, власне, і починалося формування просторів у Запоріжжі та Лукашевому в серпні минулого року.
“Ми проводили різнопланові опитування. Яких заходів найперше потребують дівчата та жінки? Чи матимуть вони можливість регулярно займатися? Приходитимуть до просторів самі чи разом із дітьми? Які у них гуманітарні проблеми? Виходячи з цього, формували програми. І протягом роботи ми кожного місяця проводимо фокус-групи і робимо зріз потреб. В залежності від того, як вони змінюються, розробляємо наступні заходи. Крім цього, раз на місяць ми видаємо засоби особистої гігієни, перелік яких так само формують самі жінки”.
Не диво, що на початку вимушені переселенки потребували психологічної розрядки. У просторах їм гуртом й індивідуально допомагали професійні психологи. Пройшло доволі часу, поки пережите хтось вже зміг сприймати з гумором, хоч і навпіл зі смутком. Як, наприклад, пані Ірина з Гуляйпільщини: «Ми сильні! Усе переборемо! От мій чоловік – хоч і воєнний, але істерить. Весь час командував: «Лізь у погріб!». Поки я туди злізу, уже й обстріл закінчився. А мені з того погрібу ще вилазити! З іншого боку… І в підвал прилітає. У нашому селі сусід залишився в хаті. А мати його до підвалу спустилася… Загинула…”
Обмін досвідом – це про самореалізацію
Після психологічної підтримки актуальними були запити на заняття з мінної безпеки та поводження в умовах активних бойових дій, тренінг з першої домедичної допомоги. Пізніше на перший план стали виходити інші потреби – як будувати подальше життя. Їх виявленню допомогли заняття у «шведських гуртках».
З цією методикою Наталія Селюкова познайомилася на одному із освітніх семінарів і вирішила застосувати її у “Безпечних просторах”.
“Шведські гуртки – це свого роду групи по інтересах, де можна поспілкуватися і на побутові теми. Ідея класна тим, що вона сприяє згуртуванню. Жінки збираються, щоб займатися тим, що їм цікаво. Самі визначають, якому виду рукоділля чи творчості надати перевагу. І дуже часто серед них знаходиться людина, котра володіє відповідними навичками – малює, шиє, в’яже, вишиває тощо. І ділиться ними з іншими. Обмін досвідом – це і про самореалізацію”.
А ще заняття у «шведських гуртках» стали базою для бізнес-ідей. Прикраси, кошики, шкарпетки, вишиванки можуть обернутися з хобі на джерело певного прибутку. Тому в навчальній частині програм з’явився економічний аспект. І у просторах відбулися тренінги з бізнес-планування, засад проєктного планування, менеджменту тощо.
Інтеграція до життя громади
Як взагалі відбувається залучення вимушених переселенок до створення “Безпечних просторів”
? Про це кореспондентка «МИГа» дізналася під час засідання “шведського гуртка” у селі Лукашевому, коли там давала майстер-клас з вишивки майстриня Євдокія Нилівна Цюпка.
Староста Лукашівського старостинського округу Широківської громади Олена Бєлогурова розповіла, що до округу входять п’ять сіл, у яких мешкають більше 200 переселенців.
“Люди звідусіль: Оріхів, Бердянськ, Луганщина, Херсонська область, – каже Олена Василівна. – Ми намагаємося прийняти їх якнайкраще, залучаємо до життя громади. І більшість радо відгукується. Хто себе поважає, шукає і знаходить роботу. Комусь це не одразу вдається. Але дівчата активно долучаються до громадської роботи.
Коли до нас звернулася пані Наталія Селюкова з пропозицією організувати «Безпечний простір», ми погодилися, бо знали, хто з вимушених переселенок буде у цьому зацікавлений і допоможе”.
Однією з перших відгукнулася пані Олена Шовкун з Красногорівки Донецької області.
“Ми на передовій з 2014 року. Звикли жити й працювати в небезпеці, – розповідає пані Олена. – Але минулої весни після місяця у підвалі ми зрозуміли, що треба виїжджати, моя старенька мама вже не могла там знаходитися. В мого сина в Лукашевому друг, вони удвох у Мелітополі навчалися. Він і порадив сюди приїхати.
Я взагалі непосидюща. Вдома були і магазин, і фермерське господарство, а тут як всидіти у чотирьох стінах? Почалося з того, що я захотіла навчитися плести кошики та предмети інтер’єру з ротангу. Це такий пластик, гарний і екологічно безпечний. В Інтернеті знайшла уроки, і оволоділа цією премудрістю. А старості сказала: коли потрібні руки – звертайтеся.
Спочатку разом з дівчатами сітки плели, потім я свої кошики продавала на аукціоні в Широкому (аукціон проводився з метою збору коштів для хлопців на передовій – авт.). А тоді Олена Василівна познайомила мене з Наталею. Наталя запропонувала стати координаторкою “Безпечного простору”, і я одразу на те зголосилася.
До моїх функцій входить запросити жінок до простору, координувати розклад занять, щоб усе проходило злагоджено, і ми збиралися тоді, коли усім буде зручно”.
Пані Олена своїм набутим вмінням плести з ротангу гарні ужиткові й декоративні речі поділилася з колежанками на кількох засіданнях «шведського гуртка». А, наприклад, Віталіна (вчителька з Дніпрорудного Василівського району) веде у безпечному просторі заняття з йоги, а також української та англійської мов. Пані Віталіна приїхала до Лукашевого в червні. Невдовзі дізналася про презентацію проєкту створення “Безпечних просторів” та відвідала її. Коли ж відбувалася бесіда, хто що вміє і чим може поділитися, розповіла про своє захоплення йогою і мовами. Відвідувачки простору дуже цим зацікавилися.
Пані Антоніна з родиною навесні виїхала з Кам’янки Пологівського району до Дніпра. Там довелося жити в школі, а на руках – маленький онучок. Пані Антоніна звернулася у соцмережах до знайомих з питанням, де можна краще влаштуватися, і їй порадили Лукашеве. За спеціальністю нотаріуса знайти роботу поки не вдалося, але активна жінка не сиділа на місці, влітку ходила плести маскувальні сітки, там познайомилася з пані Оленою, яка й запросила її до “Безпечного простору”. Пані Антоніна з великою цікавістю відвідує заняття і, коли виникає потреба, допомагає колежанкам у юридичних питаннях.
Пані Тетяна – місцева мешканка, дуже активна. До повномасштабної війни вела дитячі гуртки, проводила майстер-класи. Минулого літа та осені на благодійних ярмарках допомагала збирати кошти для військових і шпиталю, а коли дізналася у вайбер-групі про безпечний простір, долучилася до спільної роботи. І запропонувала багато чого: шкарпетки в’язати, прикраси виготовляти, сумочки із джинси шити. Натомість на майстер-класі Євдокії Нилівни з великою цікавістю слухала поради вишивальниці, як класти нитки так, аби і з вивороту було красиво.
Різні потреби – різні простори
Учасниці запорізького та лукашівського просторів на свята інколи їздять одні до одних і дуже гармонійно спілкуються. Їм є чим поділитися, бо простори працюють за одним алгоритмом, але завдяки потребоцентричному підходу мають відмінності.
“У Запоріжжі до простору ходить більше людей, це зрозуміло, бо в обласному центрі переселенців більше, – розповідає Наталія Селюкова. – Тут трохи молодша авдиторія, тому добре заходять навчальні заходи. У дівчат є запит на навички написання резюме, самопрезентації, комунікації – те, що знадобиться у майбутньому житті. На «шведських гуртках» найбільшою увагою користуються в’язання, вишивання, у тому числі картин.
У Лукашевому учасниці простору не тільки щось власними руками виробляють, а й активно долучаються до організації заходів у громаді: майструють костюми, створюють фотозони, прикрашають інтер’єри, грають у святкових мінівиставах. І… вивчають мови.
“Жінкам добре зайшли мовні гуртки. Вдосконалювати свою українську їм і цікаво, і на часі. Заняття з англійської мовою – для саморозвитку. І поза межами простору жінки самостійно англійською займаються, знаходять курси чи підручники в Інтернеті. Для мене великою приємністю стало це наочне свідчення того, що розвиток не залежить від віку”, – зауважує Наталія Селюкова.
Наразі у відвідувачок “Безпечного простору” у Лукашевому є запит на створення садових скульптурних статуеток. “Коли буде навчання, приїздіть до нас ще раз! – запрошує, посміхаючись, координаторка лукашівського простору пані Олена. – Ми і вас навчимо!”
Чому б і ні? Впевнена, буде цікаво!
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки та з Фейсбук-сторінки Women Safe Spaces Zaporizhzhia
*Екзил — стан перебування поза межами своєї батьківщини через обставини, яких особа бажала б уникнути
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
