Концерти у Запорізькій обласній філармонії збирають аншлаги. Це виглядає так, ніби у заклопотаному здобуттям якщо не пайків, то хоча б капців на літо місті раптом запрацював фонтан радості, який потоками раніше не чутої у такій концентрації музики оновлює емоції кожному, хто приходить на концерти.
Минулої п’ятниці прозвучала програма «Джаз у філармонії», яку з перервами лише на аплодисменти грав новостворений колектив BIGBAND під керуванням Дмитра Мітніка. Музиканти – наші, рідні, ті самі. Та у BIGBAND на перший план вийшли духові інструменти: саксофони, труби, тромбони…
Наче із чарівної скриньки диригент виймав один за одним шедеври джазових скарбів, які слухачі, можливо, й чули, але не завжди пізнавали навіть тренованим вухом – настільки свіжою та чарівною була інтерпретація твору [олівця та таланту до цієї роботи доклав і сам Дмитро Мітнік, і Андрій Нетреба].
Іноді до болю знайомий акорд звучав якоюсь додатково знайденою нотою так яскраво, що і волів би зрозуміти, як це створено, а не впіймаєш вухом.
Бризками шампанського лилися ноти з-під пальців Андрія Нетреби, яскраво та переможно грали Володимир Медведєва та Віталій Солом’янчук, Тарас Пацернюк та Гліб Формальский… Віртуозно звучав саксофон Івана Левченка. Чарівно співала Юлія Якса. Навіть костюми ведучих Світлани Холод та Миколи Петюка виглядали джазово креативно.
Від них ми дізнатись, що Дюк Елінгтон говорив про джаз: мовляв, це той чоловік, якого б ви ніколи не хотіли бачити поруч із своєю донькою… От, дотепник!
Було надзвичайно приємно почути, яку пісню виконувала Одрі Хепберн у фільмі «Сніданок у Тіффані» – від неї лишилась лише мелодія, але яка! Одрі ми домалювали уявою
Граючи, музиканти не відводили очей від Дмитра Мітніка та посміхались йому. І виходило, що вони посміхаються в зал, нам.
Та руки диригента, як казав мудрий Рудольф Баршай, це те, що поєднує музику та думку. І Дмитро поєднав наші думки із надіями, що горе минеться, а музика залишиться. Що скарбниця джазова сповнена такою кількістю мелодій та акордів, перед якою тоска безсила. Що музика прославляє життя, а не смерть.
Що… зберуть непересічні громадяни гроші на квартиру, втрачену під час війни Іваном Левченком.
І джаз звучатиме і далі – переможно.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
