Це гніздо з лелеками – двома дорослими птахами та трьома їх дітками, знаходиться поряд із трасою на Київ. У мене за спиною, коли я фотографував цю симпатичну крилату родину, якраз знаходилася київська маршрутка, з якої я й вийшов, щоб уважніше розглянути яскравий малюнок, що привернув мою увагу, на стіні Будинку культури у передмісті української столиці.
Так, лелеки, до яких я вийшов, були намальовані. І це їх урятувало від загибелі. Інакше, якби вони були справжніми, вони б… потрапили під вогонь вояк-путлерівців: коли тут, під Києвом, звірювали (іншого слова не підберу) російські фашисти, які збиралися підкорити українців – нас, тобто з вами, зажадавши рабами своїми нас зробити, вони просто розстріляли Будинок культури з намальованими лелеками на одній з його стін. Чи то з «граду» били, чи з гармат. Судячи з не глибоких вибоїн у тротуарі перед ДК, що нагадує бризки, вогонь по ДК рашисти вели, мабуть, із «граду».
І тепер складається враження, що на сімейство лелек, до якого я потім повертався кілька разів, може будь-якої миті обрушитися величезна брила з даху, з даху, розгорнутого вибухом. Однак скільки я там бував, брила, слава богу, не впала. І лелеки, включаючи малечу, весь цей час стійко трималися, не покидаючи рідного гнізда.
Наші птахи! Вони – як українці: гарні та стійкі.
Я знаю, що вже ухвалено рішення реставрувати цей ДК. Тож лелеки незабаром знову радітимуть життю – разом із нами.
Володимир ШАК
*
Чергові – пташині, короткі нотатки з мого фотощоденника «Навколо та біля Києва, осінь – зима 2022 року».
