Історія могла бути сумною… А вийшла чарівною, навіть не тому, що історія мила, а тому, що казкова.Кицька в одному із затишних запорізьких подвір’їв народила трьох котенят.
Два добрих чоловіка, батько і син, як могли, підтримували її, облаштували хатку, утеплили, годували котячу родину щодня…
А дружина та мама цих чоловіків вирішила проблему стратегічно. І написала у Фейсбуці пост, що котенята шукають собі постійного притулку. Котенятам потрібен дім!
Чесно кажучи, я не повірила у можливість казки. Почитала, засумувала… і навіть не перепостила. Та у чари треба вірити.
Тому що…
Дім для найменшої киці знайшовся! Відгукнулася на пост одеситка, що живе нині в Англії.
Та які ж голуби віднесуть малу Фанту до Англії? [Фанта то робоче ім’я, нова хазяйка може вирішити його змінити. Та у моєму дворі живе собака Пепсі, ім’я не те що робоче, а суперлипуче, і давно!]
Майбутня хазяйка приїхала до Одеси. І завданням команди чарівників була доставка Фанти до Одеси. Що й було зроблене. Передача чотирилапої манюні відбулася.
Вона стала четвертою у товаристві старшої киці та двох котиків.
І скоро буде нявкати англійською!
Назвемо ж імена чарівників.
Це Євген, Денис та Інна Мігулі. Оля та Вадим Клименки.
Оце його репортажна репліка по прибутті до Одеси: “Все. Ми виходимо. Жіночка приємна. У киці буде хороше життя…”
Ім’я нової хазяйки – Ілона.
Дякуємо усім чарівникам!
І надамо практичний погляд на життя від Карела Чапека написаний уважним письмеником, стовідсотково – знавцем котячої мови, у 1919-му, а перекладений через сто років, Євдокією Кашубою.
Інеса АТАМАНЧУК, фото учасників події
З погляду кішки
Ось – моя людина. Я її не боюся. Вона дуже сильна, тому що дуже багато їсть;
Вона – Всеядна. Що ти лопаєш? Дай мені!
Вона некрасива, тому що без шерсті. У неї мало слини, і їй доводиться вмиватися водою. Нявкає вона грубо і надто багато. Інколи зі сну мурчить.
Відкрий мені двері!
Не розумію, чому вона стала Господарем: може, злопала щось незвичайне.
Вона утримує в чистоті мої кімнати.
Вона бере в лапку гострий кіготь і дряпає ним по білих аркушах. Ні в що більше грати не вміє. Спить уночі, а не вдень; в темноті нічого не бачить; не знає ніяких задоволень: не прагне крові, не мріє про мисливство і бійку, не співає, розніжившись.
Часто вночі, коли я чую таємничі, чарівні голоси, коли бачу, як все оживає у пітьмі, вона сидить за столом і, нахиливши голову, дряпає своїм чорним кігтиком по білих листках. Не уявляй, ніби я думаю про тебе; я тільки слухаю тихий шурхіт твого кігтя. Інколи шурхіт затихає: жалюгідний дурень не в силах придумати ніякої іншої гри, і мені стає жаль її, я – так уже й бути! – підійду до неї і тихенько нявкну в болісно-солодкій знемозі. Тут моя людина піднімає мене і занурює своє обличчя в мою шерсть. У такі хвилини в неї на мить буває помітний деякий проблиск вищого життя, і вона, блаженно зітхнувши, мурчить щось майже приємне.
Але не уявляй, ніби я думаю про тебе. Ти мене зігріла, і я піду знову слухати голоси ночі.
