Зустріч із кураторкою виставки колажу у Мистецькому центрі Запоріжжя, яка відбулася наприкінці минулого тижня, знову відіслала до пошуків.
Бо кожне назване й не назване Аннет Сагаль ім’я митців, яких зараховано до пантеону цього виду сучасного мистецтва (починаючи від Олександрі Мурашка та його сучасників більш ніж сторіччя тому), потребує розуміння. Чому твори можна назвати колажем (а іноді це ніби й малюнки)? що саме змусило автора створювати пласкі й об’ємні фігури, користуючись саме мовою колажа?
Саме таке пояснення – заборона виносити творчість на загал, друкуватися, робити виставки – привело до того, що останній представник епохи футуризму художник Олексій Кручених (сучасник Маяковського та Єсеніна), із 1920-х по 1960-ті роки створював виключно авторські альбоми, заповнюючи їх колажними ілюстраціями. Народжений в Україні, на Херсонщині, та відірваний від неї, він залишив величезний спадок отакої спресованої – словесно та ілюстративно – історії. Недоступної нам, до речі, бо перебуває в російських архівних закладах.
А на виставці колажу Cutout Collage Art Project – багато таких сучасних історій. Українські автори поруч із художниками з інших країн створюють роботи із зрозумілим нам болем. Цей біль часто не хочуть помічати ззовні України, навіть українці за кордоном. Та він струменить сльозами чи цівками крові з нашарованих зображень нашої української реальності.
Так, існує колаж як декор, та й у такій роботі відсутність сенсів не залишає тривалого враження. А хаотичні ляпки фарби на папері й не варті обговорення.
Бо наразі у місті, до якого щодня несуть смерть російські обстріли, сприймаються колажі, як зв’язок з минулим – фото, записи, спогади. Такі роботи є на виставці. А ще такі спонтанні твори виникають… на запорізьких смітниках, бо часто це жахливий “колаж” речей, які люди не можуть взяти з собою, тікаючи від війни.
Колаж нині – це й вимушений печворк із речей, які втратили первісний вигляд.
Колаж для мене – й шкарпетки, які із ниток з розпущених речей, із клубків нерелізованих мрій плете Людмила з Гуляйполя. Щоб передати їх хлопцям на фронт. Пораненим у шпиталь…
Неймовірні колажі створив на російсько-українській війні художник-історик Володимир Гордійченко. Він приніс свої роботи на лекцію. Це акумульовані враження, зіткані з уламків зруйнованого мирного життя. На фоні камуфляжу, фотографій, малюнків та навіть газетних сторінок. Чи стануть вони виставкою? Продовжую сподіватися.
Уроками історії та любові до людей стали для мене колажі Муратова. Це відбиток набутого художнього, кінематографічного досвіду. Й свідоцтво багатошаровості життя. Кінорежисер, сценарист, письменник, художник-колажист Олександр Муратов (1935- 2025). Серед його фільмів – «Чи вмієте ви жити» (1970), знятий за ідеєю батька, Ігоря Муратова (1912-1973), кілька стрічок у співавторстві з першою дружиною Кірою Муратовою, три екранізації творів Миколи Хвильового, триптих за кримськими новелами М.Коцюбинського, документальні фільми – про М.Бойчука і бойчукізм, О.Архипенка, І.Дзюбу, низка інших.
Із захопленням дивлюся відео – та пропоную кожному долучитися до перегляду.
