Театр для кожної дитини починається з казки, що розповідала мама чи бабуся, і яка оживає неповторним дивом – лялькою на сцені…
“Без казки дитина не може бути, вона без цього не росте…” Про це ми говорили влітку 2024 року з Анатолієм Михайловичем Колбом, директором-художнім керівником Запорізького академічного обласного театру ляльок.
“Ляльковий театр – це свято дитинства… Воно захопливе. Знаєте, й Михайло Захаревич директорську кар’єру починав у нашому театрі”, – каже Анатолій Колб, який у 2024-му мав 25-річний ювілей: він став головувати у Запорізькому ляльковому театрі 1 квітня 1999 року.
Вчора приголомшила новина: 19 листопада не стало Анатолія Колба (1957-2025). Нетривалий час хворів, почав видужувати… та раптом погіршення, реанімація… – і все. З думками про нього, почала згадувати нашу розмову, особливо – про те, що не увійшло до опублікованого в журналі «Український театр» інтерв’ю, знайшла в архіві той матеріал.
Згадала, як Анатолій Колб розповів, що весною, під час повномаштабного вторгнення, вивіз із театру …ляльок. Тих самих, найстарших, які наразі створюють практично музейну експозицію у фоє театру. Бо розумів, що ці ляльки неповторні. Що війна колись закінчиться, і ляльки мають повернутся у свої казки.
***
Років… 35 тому мої малюки мало не посварилися під час казки нашого лялькового театру – «гуля» чи «гуся» перед ними на сцені? До речі, тоді, на початку 1990-х, ця вистава відбувалася на сцені Запорізької філармонії.
Посміхнулися з паном Анатолієм разом. Він сказав, що театральну освіту отримав у Харкові – разом із деякими іншими діячами запорізького культурного простору.
І серйозна розмова про перші кроки дитини від казки до сцени, розпочалася із спогадів пана директора: “Мати мені розповідала казку про Івасика-Телесика, і я не міг заснути, поки не почую оце «Приплинь-приплинь…». Впевнений, що без казки дитина не може бути, вона без цього не росте…”
***
Є така казка в репертуарі нашого лялькового театру, її поставила актриса Яна Козак. «Івасик-Телесик» посів друге місце у 13-му Міжнародному фестивалі театрів ляльок «Подільська лялька», який проходив у Вінниці 2023 року. І не тільки…
Згадуючи пані Яну, директор задумливо зізнався: “Я побачив її талант до режисури. Бо …що таке директор? Це фінансист, господарник, психолог, менеджер, сантехнік, двірник… От, трапилося, водогін нас підвів, то ми самі його розрили та полагодили. Бо якщо біда, ми, що, сядемо та будемо плакати? Ні, ми будемо працювати!”
***
З тієї розмови знаю події 2024 року у Запорізькому академічному театрі ляльок: новорічна інтермедія «Чарівний ключ» та святкова вистава «Лускунчик» (режисер-постановник Анатолій Поляк, художник-постановник Людмила Зінов’єва).
Також до свят було відновлено виставу Марічки Власової «Ніч перед Різдвом» із інтермедією головного режисера Олега Лубенця біля ялинки. Був Різдвяний вертеп та водіння кози в ляльковому варіанті.
День Соборності України відзначили патріотичною виставою «Микита Кожум’яка», яка відбулася 20 та 21 січня. Виставу за твором Олександра Олеся поставив режисер – Олег Лубенець, художник – Людмила Зінов’єва.
У березні, напередодні Міжнародного дня театру, колектив взяв участь у Всеукраїнському онлайн-фестивалі театрів ляльок «Прем’єри сезону» у Києві, який щорічно проводить ГО «УНІСА-Украна». Українська народна казка «Івасик-Телесик» потрапила у шістку найкращих вистав України.
Другого березня відбулася прем’єра вистави «Козенята та Сірий Вовк» за п’єсою відомого одеського лялькаря Юзефа Гімельфарба, режисер Олег Лубенець. Тож, міжнародний день театру відсвяткували новою постановкою 30-31 березня.
З нагоди Міжнародного дня лялькаря 22-23 травня були організовані та проведені театралізовані інтермедії у фоє театру «Казкові герої – друзі дітей» та показ вистави «Ведмедикові гулі».
18-19 травня проведено свято до Дня вишиванки у парку перед театром, з іграми, майстер-класами, флешмобом у вишиванках та з урочистим виносом прапора, запрошено дітей з ВПО Василівського району, показано лялькову виставу «Чарівні слова».
Першого та другого червня проведено заходи до Міжнародного дня захисту дітей. Спільно з БФ «Карітас Запоріжжя» організували свято для дітей із родин вимушених переселенців із Мелітопольської громади – з проведенням конкурсів, ігор, вікторин, переглядом вистави «Кошеня на ім’я Гав».
Наприкінці червня відзначили День Конституції виставою «Чарівна жаринка», на яку були запрошені діти із Василівської та Оріхівської громад Запорізької області, Мелітопольської та Маріупольської громад, що знайшли прихисток у Запоріжжі.
Спільно із БФ «Весела Райдуга» було організоване свято для дітей у парку біля театру. Відбувся концерт дитячого ансамблю музичної школи №1, виступ вихованців циркової студії та майстер-клас з виготовлення паперової іграшки. Всі діти отримали подарунки від БФ «Весела Райдуга».
Зараз перед виставами у фоє театру проводяться ігри з казковими героями та майстер-класи для наймолодших дітей – спільно з БФ «Весела Райдуга» та БФ «Посмішка».
“Щороку ми готували принаймні три прем’єри, – говорить директор. – Маємо цьогоріч вже дві, готуємо третю. Тож, поновили ритм, який був до 2022 року”.
Війна змінила ситуацію. Та той, хто шукає, завжди знайде вихід…
“Ми не припиняли роботу, працювали, і зараз працюємо. Виїжджаємо у приватні школи, приватні садочки. Там маленька авдиторія, але ми беремо реквізит, монтуємо сцену та виступаємо…”
Створені нові вистави – «Козенята та сірий Вовк» за режисури Олега Лубенця та «Золоте курча» Яни Козак.
***
Думаю, про підсумки 2025 року ми поговоримо в театрі, згадуючи Анатолія Михайловича…
“Життя не зупиняється, воно далі йде. Театр насправді – справа кочова”, – філософствує пан директор. І наводить практичні приклади такої філософії. До театру ляльок заохочені нині випускники кафедри акторської майстерності факультету соціальної педагогіки та психології ЗНУ.
Відбувся прем’єрний показ вистави «Золотоволоска» (інсценізація Яни Козак, художник – Людмила Зінов’єва). “Ми запросили до співпраці балетмейстера театру імені Магара Тетяну Астаф’єву”, – розповідав мені Анатолій Колб.
На сцені у цій казці ми з радістю побачили Максима Кондратова – випускника театру-студії «СВіЯ», керівника театру «Мотлох»…
Плідні стосунки з театрами міста насправді ще міцніші та цікавіші. Зараз із Театром ляльок співпрацює актриса Театру юного глядача Аня Симонова. “Це прекрасна актриса, – каже пан Анатолій. – Ще хочу забрати Машу Нестулій”. Цих актрис ми знаємо та любимо. Впевнені в їх казковому хисті. І, можливо, з часом ляльковий театр створить й вистави для дорослих?
Ще один приклад корисного «кочового» ставлення до театру наводив мені пан директор як досвід останніх непростих часів.
“У Кам’янському нині створюється театр ляльок. Драматичний театр там є, має дві сцени. А для лялькового театру влада надала приміщення музею одного з підприємств, організаційна та творча робота триває. І ми з осені 2023-го до березня 2024-го їздили до Кам’янського – допомагали створювати репертуарний театр. Заїжджали зранку, ставили декорації – та давали свої вистави”…
Мабуть, лялькарство – базове поняття для театру. Не один цікавий режисер має у своєму багажі вміння створити та працювати з лялькою. Згадуємо Юрія Кулініча, який прийшов до театру ляльок як майстер сцени, потім “став брати в руку ляльку” і за доброю порадою Анатолія Михайловича отримав режисерську освіту… Створив мюзикл «Романтики» та «Останню сукню для фрау» у запорізькому Театрі молоді. А нині має у творчому доробку визнані ролі у фільмах «Погані дороги» та «Королі репу» та працює у київських театрах…
Згадую розмову із працівницями бутафорського цеху, де Юрій сидів із ними поруч.
Люди, які створюють ляльку, – безцінний скарб.
Жінки із бутафорського цеху працюють невтомно – бо, як каже Анатолій Михайлович, кожній казці потрібна своя Лисичка. Під кожну казку створюється нова лялькова акторська команда.
Казкових героїв зберігають у спеціальних вітринах. Саме цих ляльок, 20-30-40-річних, «евакуював» директор із приміщення театру, яке стало небезпечним у 2022 році.
“Я тоді співробітників відпустив. Хтось залишився, хтось поїхав. Техніку, документи та ляльки вивіз…”
Сам залишався у місті.
“…я живу у Запоріжжі, люблю Запоріжжя, та іншого міста не хочу. Запоріжжя не можна не любити”.
Приміщення театр ляльок отримав 1986-му, до того тут був міський палац піонерів, збудований у 1956-57 роках. Дуже потужний розвиток у палаці культури мала дитяча творчість. Багато акторів, музикантів, художників згадують про свою альма матер.
Зараз цю традицію культурного життя має тримати театр. Він стоїть посеред парку. Раніше був сад міста Олександрівська – ротонди, танцмайданчик, грав оркестр…
Простір надихає на творчі пошуки. Сам Анатолій Михайлович вміє грати на кларнеті, мав диригентський досвід у своєму житті.
“Зараз всім тяжко. Та треба це все пережити, треба перемогти, а потім вже відбудовувати. Роботу припиняти не можна! Треба робити свою справу. Бо… без казки дитина не може бути, вона без цього не росте…”
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
