У Запоріжжі за підтримки Українського культурного фонду, Запорізької облдержадміністрації та Запорізької міськради реалізується проєкт «Запорозькі Тулумбаси – музичний ідентифікатор Запоріжжя на світовій мапі музичних інструментів». Він є частиною спільного проекту УКФ та місцевої влади «Запоріжжя: культурний форпост», в рейтинговому експертному голосуванні якого зайняв перше місце.
До його втілення залучені ГО «Центр розвитку бізнес-технологій та культури» (засновник Музею «Барабанза»), Запорозьке Військо Низове «Запорозька Січ», ветеранські спільноти та міжнародні культурні мережі. Про це на пресконференції у «Центрі журналістської солідарності Запоріжжя» розповів керівник проекту Денис Васильєв.
З чого усе починалося
Нагадаємо, що пан Денис зацікавився мистецтвом гри на барабанах ще у 2011 році. За рік разом з дружиною Наталією та кількома однодумцями він створив етномузичний гурт «Барабанза». Під час вивчення японських, індійських, африканських, кубинських перкусійних етнічних інструментів виникло питання: а що ж Україна?
Відповідь прийшла з герба Запорізької області, який розробив відомий художник і геральдист Віталій Пилипенко. На малиновому полі зображений козак із шаблею на лівому боці та рушницею на лівому плечі і клейноди — символи козацької епохи. Булава вказує на владу Президента — глави держави, гаранта державного суверенітету і територіальної цілісності України. Пернач символізує виконавчу владу на місцях. Бунчук — взаємодію між усіма гілками влади. А тулумбаси є символом народного волевиявлення.
Ось вони, корені. Та чомусь про них відомо дуже мало…
Довгий шлях досліджень та знахідок
З 2012 року у клубі «Барабанза» почали вивчати історію тулумбасів, їх появу на українських теренах, досліджували методики їхнього виготовлення, а також опановували грою на цьому унікальному інструменті. І з’ясували безліч цікавих фактів.
- Наприклад, що тулумбаси зберігали довбуші, і виносили їх на загал, коли виникала потреба про щось важливе сповістити козацьку громаду (в церковні дзвони можна було бити лише по релігійних святах або у випадку надзвичайної ситуації на кшталт пожежі).
- Що тулумбас є й досить утилітарною річчю. Під час походу може слугувати казаном, де варять борщ чи куліш, а у бойових обставинах той казан одягає шкіру і стає «ритмічним керівником» шикування-наступу-оборони-атаки козацького війська.
- Шкіру для «кришки» використовували телячу, козячу, верблюжу, на менших за розмірами – вовчу, собачу чи осетрову.
- До рук козаків тулумбаси часто попадали у якості трофеїв або подарунків, рідше козаки самі бралися до їхнього виготовлення.
Проте тулумбаси міцно увійшли до української традиції, а система сигналів вправними козацькими ватажками використовувалася креативно. Аби збити ворога з пантелику, вони перед битвою міняли «сенси» сигналів. Тому важко було сказати, який із них означає, наприклад, атаку, а який – вказівку залягти.
Відродженню цього музичного ідентифікатора Запоріжжя пан Денис з однодумцями присвятив більше десяти років. І теперішній проект став віховим каменем на цьому шляху. Бо отримав підтримку і на державному, і на місцевому рівні.
Що закладено в проєкті?
- В рамках проєкту створюється сталий освітній простір – Школа гри на тулумбасах, відкрита для усіх охочих незалежно від віку та статі.
- Протягом двох місяців тут підготують близько 20 виконавців-добушів, а в перспективі трьох-п’яти років – іще близько 50-ти цих носіїв традиції.
- Розробляються навчальні та методичні матеріали (інструкції, вправи, відео, аналітична стаття українською та англійською мовами).
- У процесі – виготовлення шести тулумбасів (двох дерев’яних та дві пари металевих об’ємом 110 та 330 літрів). А також хоругви, які стануть частиною експозиції Музею історії музичних інструментів «Барабанза» та діючим елементом публічних подій, таких як підняття прапора, вітання почесних гостей, вшанування загиблих Героїв, чи гуртування громади у суспільно важливих ситуаціях.
- Публічні перформенси проекту «Запорозькі Тулумбаси…» відбудуться на національному рівні – на фіналі фестивалю «Червона Рута – 2025», який стартує уже завтра і триватиме до 21 вересня, – і у Запоріжжі під час святкуванні Покрови та Дня міста.
А ще в рамках проекту буде здійснено пілотний підпроєкт з використання гри на тулумбасах як інструменту арттерапії для ветеранів, військових, ВПО.
Насамкінець Денис Васильєв готує документи щодо внесення відновлення забутої гри на тулумбасах до переліку нематеріальної культурної спадщини. І дбає про міжнародну промоцію, аби Запорозькі тулумбаси зайняли гідне місце поруч зі світовими зразками традиційної перкусії, такими як Taiko, Djembe, Tabla.
Успіхів!
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки та зі сторінки у Facebook Дениса Васильєва
