Подорож до Одеси на фестиваль «Чорноморський степ» склалася завдяки співпраці громадських організацій. Познайомились на спільних акціях – освітніх та мистецьких, співпрацювали у поїздках на родинні заходи до громад Запорізької області… І запорізький благодійний фонд «Меморі 86» отримав запрошення на фестиваль від одеської громадської організації «Десяте квітня».
Фестиваль «Чорноморський степ» виник ще у 2013 році, в роботі інтеграційних проєктів ГО «Десяте квітня», що співпрацює з агентством ООН у справах біженців. Тоді в межах фестивалю відбувалися зустрічі, на яких внутрішньо переміщені особи та іноземці розповідали про культуру своєї місцевості своїм новим громадам. З роками «Чорноморський степ» став платформою для міжкультурного діалогу та обміну досвідом.
Тож, отримавши запрошення, у Запоріжжі зібрали творчу команду співробітників та друзів «Меморі 86» – та вирушили в Одесу на «Чорноморський степ».
Масштаби цьогорічного фестивалю, який з п’ятого по сьоме вересня вирував на великих локаціях Одеси, – просто вразили. Це триденне святкування культурної спадщини, ремесел та традицій. Цього року фестиваль зібрав учасників із 15-ти областей України.
Тематика відображена на Мапі ярмарку культур: тут і «Слобода: історичні реконструкції побуту», і лекторій «Агора», і «Книжкова стежка», й «Толока», й «Майстерський ряд»… Організовані фотозона й укриття. Впродовж фестивалю тривали виступи Етноконцерту. Всі локації мали «дах над головою», це було важливо в сонячні вересневі дні.
Твої таланти, Запоріжжя
Наша організація мала постійну локацію – намет на території «Громадського осередку». Тут ми могли розповісти про свою роботу та додати розмові барв – навіть у прямому, мистецькому сенсі.
Ветеран російсько-української війни та її літописець Володимир Гордійченко привіз до Одеси невелику виставку своїх робіт. Він багато спілкувався з гостями та робив замальовки: матеріали для творчої роботи надали організатори. З часом події «Чорноморського степу», портрети його учасників та чарівні одеські пейзажі увійдуть до колекції. А, може, й до виставки. Наразі Володимир готує експозицію в Запорізькому обласному художньому музеї: відкриття першого жовтня, не пропустіть!
Майстриня бісероплетіння Олена Персианова підготувала й свої гердани для експозиції, й запрошувала до творчої роботи та спілкування зацікавлених. Підходили колеги, обговорювали сюжети та ділилися скарбничками малюнків для бісероплетіння. Зацікавлені могли взяти участь у роботі та сплести браслет.
Та Мирослава, яка разом з мамою приїхала на фестиваль з Харківщини, не мала часу на бісероплетіння. Мали виступ у програмі Етноконцерту у гурті «Яри». Тому Олена подивилася в зачаровані очі дівчинки та подарувала їй готовий браслет. Навчимо іншим разом!
На локації «Книжкова стежка» наша команда представила літературний досвід війни та дослідження історії Запоріжжя. Друг нашого фонду, автор Борис Артемов, презентував свої книжки, спілкувався з читачами та колегами. Мав успіх та поціновувачів.
Довкола спадщини єднаються кобзарські цехи України
В перший день фестивалю кобзарі та бандуристи збиралися біля пам’ятника Іванові Франку, після чого мали виступ у Міському саду на Дерибасівський.
За словами організатора фестивалю В’ячеслава Бондаря, культурний захід збрав музикантів звідусіль: “До Одеси на фестиваль приїхали представники Київського, Харківського та Львівського кобзарських цехів, долучилися й місцеві музиканти”.
У другий день фестивалю можна було познайомитися з музиками та майстрами особисто, потримати в руках інструменти та навіть попрацювати власноруч, вирізаючи основу бандури.
Василь Жованик, який нині служить в ЗСУ, захопився кобзарською справою у 13 років. Встиг зробити вісім бандур. Запросила його до Запоріжжя, побачити інструмент, створений під керівництвом Георгія Ткаченка [робив Григорій Соколенко, про нього ще піде мова]. Виявилося, що Василь починав майструвати бандуру з учнями Миколи Будника, а подовжив – у Миколи Товкайла – нині першого цехмайстера сучасного Київського Кобзарського цеху. Всі вони отримали першу науку від Георгія Ткаченка (1898-1993), художника-архітектора й бандуристом – останнього представника так званої «слобожанської» традиції рецитацій під акомпанемент старосвітської діатонічної бандури.
Василь Жованик розповів про Кобзарську Трійцю, яка відбувається у Музеї Івана Гончара в Києві. Там щороку збираються майстри та музиканти, хто займається виготовленням музичних інструментів та грі на них… У Трійцю, в неділю, відбувається й освячення інструментів.
З цікавістю роздивлялися молоді бандуристи фотографії та газетні вирізки з батьківської спадщини Андрія Соколенка. Це і особисте фото Георгія Ткаченка, і фото його робіт, і поштівочка до Запоріжжя, Григорію Соколенку, який свою бандуру робив ща наукою майстра.
“…в Україні виконавська майстерність по бандурі збереглася завдяки Георгію Ткаченку. Він зрячий, але вчився ще від незрячих кобзарів свого часу, зокрема, Петра Деревченка в Харкові. Бандура, з якою він зображений на фото, куплена на барахолці в тому ж Харкові 1916 року. Вона …знаходиться в Музеї театрального мистецтва. Найстаріша, яка нам відома, – це 1740 року, майстра Недбайла, знаходиться в Петербурзі”, – розповідав Василь Жованик, за освітою – магістр культурної антропології, нині водій на війні.
Історія колекції бойчукістів у Запоріжжі починалася в Одесі
В лекторії «Агора» впродовж фестивалю відбулося декілька театральних подій та музейних презентацій.
Одна з історій, які прозвучали на «Агорі» – про культурні зв’язки Запоріжжя та Одеси. Підготувала витуп Інеса Атаманчук, головний зберігач ВІАМЗ «Садиба Попова». Спираючись на документи та родинні архіви, а також зафіксовані спогади запорізьких художників, вона розповіла, як саме тут, у приморському місті у 1920-ті, відбулася знакова зустріч. Тут познайомилися молодий художник Григорій Довженко, режисер Олександр Довженко та Михайло Бойчук. Григорій Довженко, тільки-но отримавши освіту в Одеському художньому училищі, брав участь в оздобленні якнайменше трьох споруд Одеси [розписи практично не збереглися]. Працював художником на Одеській кіностудії, де, за спогадами онуки Олени Довженко, потрапив на екрани – й ближче познайомився із режисером Олександром Довженком. А в 1928-му Григорій Довженко приєднався до Майстерні митців, якою керував Михайло Бойчук. Оздоблення Селянського санаторію на Хаджибеєвському лимані повернуло молодих митців до класики фрескового мистецтва. Сюжети революційних подій 20-х років могли б жити сторіччями, як фрески Джотто. Та не судилося…
Михайло Бойчук та його найкращі учні, звинувачені в націоналізмі, були страчені у 1937-1938 роках, за декілька років поступово знищені й усі монументальні роботи.
Втративши роботу у Києві, виїхавши з України, Григорій Довженко тим не менш зберігав фотографії робіт Майстерні Михайла Бойчука. І показав їх по поверненні в Україну молодому художнику Григорію Соколенку. Зустріч відбулася на будівництві Каховської ГЕС та міста Нова Каховка, де Григорій Довженко робив орнаментальне оздоблення будинків. Григорій Соколенко, слухач Ризької академії мистецтв, приїздив на новобудову на практику. Режисер Олександр Петрович Довженко писав сценарій фільму «Поема про море»…
З цих бесід та спілкування вималювався творчий шлях наймолодшого, Соколенка: він захопився монументальним мистецтвом. Став ініціатором та першим директором Запорізького обласного художнього музею. А отримавши від Григорія Довженка знайомство з колом вцілілих бойчукістів, разом із першими співробітниками музею вирушив до них до Львова, Києва, Москви – розуміючи, наскільки важливим є спадок Майстерні Михайла Бойчука.
Вперше повну колекцію бойчукістів Запорізького художнього музею було представлено в 2017 році, на виставці «Не забувайте незабутнє». Того ж року наш музей отримав запрошення до Київського Арсеналу, де відбулася масштабна виставка «Бойчукізм». Представлена запорізька колекція визнана однією з найкращих в Україні. Співробітники музею оформили опис колекції, статті були надруковані в журналі «Образотворче мистецтво»…
А початком цієї історії стала зустріч в Одесі, сто років тому…
***
Ця історія має величезну кількість деталей, розгалуження подій, зв’язків та співпраці людей, роз’єднаних відстанню та війною, та поєднаних ідеєю збереження національної спадщини.
А майданчиком для цих подій – посеред десятків презентацій, виступів, спілкування, майстер-класів, під музику гуртів та солістів зо всієї України – став фестиваль «Чорноморський степ».
Логістику цієї поліфонічної, як саме мистецтво, події, створювали та підтримували співробітники ГО «Десяте квітня» – велика подяка і захоплення якістю вирішення такої складної задачі.
Ввечері другого дня фестивалю на сцену вийшов гурт КОЗАК SYSTEM. І разом з новими піснями прозвучали улюблені, які підспівував чи не кожен:
А ми ще, а ми ще повоюємо,
А ми ще, а ми ще потанцюємо!..
Тож, бережемо те, заради чого воюють наші хлопці на фронті, – українське мистецтво у всій його багатогранності.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та учасників події
