Карантин не заважає працювати міським службам благоустрою, в тому числі тим, що опікуються озелененням. Нещодавно на сайті Запорізької міськради з’явилося повідомлення, що в Олександрівському районі за допомогою фрези видаляють пеньки від видалених аварійних дерев, яких тільки на центральних вулицях району близько трьохсот. Чиновники обіцяють, що на місцях корчувань висадять нові дерева, своєрідним добривом для яких слугуватиме перегній кореневої системи знесених велетнів.
Збільшення кількості дерев – добре. Та й про якість не слід забувати
Не станемо лізти в хащі питань, чи не стали ті дерева аварійними після так званої санітарної обрізки. Не будемо також чіплятися до окремо взятого району, бо цей варварський метод застосовується по всьому місту, а загалом, не лише в Запоріжжі. Проте маємо зауважити, що за останні роки кількість зелених насаджень на одного мешканця нашого міста суттєво знизилася. Якщо у 2005 році, згідно з даними «Запоріжзеленгоспу», їх було 22,9 кв.м на особу, то у 2015 році департамент з управління ЖКГ Запорізької міськради налічив лише 21,2 кв.м. І це з урахуванням зеленого убору Хортиці!
Після цього заміри, вірогідно, не робилися. Бо у прийнятій минулого року «Програмі комплексного озеленення м. Запоріжжя на 2019-2029 роки» в преамбулі наводиться та сама цифра. А саме на останню чотирирічку прийшлася вирубка скверу Яланського та ще кілька скандальних ситуацій меншого масштабу.
У згаданій програмі йдеться про доведення кількості зелених насаджень на особу до 21,8 квадратних метрів. Та науковці попереджають: треба зауважувати не тільки на площу, а й на масу зеленого листя крон висаджуваних дерев, а ще більше – на їхню «якість», тобто здатність захищати від газів, пилу, шуму.
Що саджали в Запоріжжі сто років тому
Тож сьогодні хочеться нагадати відповідальним за майбутні насадження особам про те, що піклування про відповідність дерев нашому клімату та індустріальним особливостям – не примха, а необхідність. Яку усвідомлювали навіть предки. Хоча й вони збивалися на манівці.
В нагоді «МИГу» став «Музейний вісник» [шостий номер за 2006 рік], де ми знайшли статтю тодішньої завідувачки відділу природи Запорізького обласного краєзнавчого музею Валерії Чорноморець «К вопросу об озеленении Запорожья».
“Много лет тому назад, когда в городе не было многочисленных автомобилей и промышленных предприятий, учитывали приживаемость, долговечность и засухоустойчивость посадочного материала, – пише Валерія Степанівна. – Так, в документе «Такса на посадочный материал, имеющийся в отпуску из казенных питомников Запорожской губернии осенью 1922 года», значились растения: тополь, клен, акация белая, липа, сосна, шелковица, гледичия и др”.
“Руководители предприятий уделяют недостаточно внимания озеленению”
Озеленення проспекту Леніна в районі вулиці Гагаріна у 60-ті роки минулого століття
За даними, дослідженими Валерією Чорноморець, у повоєнні роки, коли зріс транспортний потік, вздовж автомагістралей розміщували так звані вуличні бордюрні посадки в метр заввишки та в 0,75 метра завширшки, які дуже добре вловлювали усілякі вихлопні гази та отруйні сполуки. У якості живоплоту використовувалися кущі самшиту, тамариксу та карагани деревовидної.
Наприкінці 50-х і в 60-х роках почалося планове озеленення територій промислових підприємств. Для лісозахисних санітарних зон добиралися газостійкі породи дерев та кущів. “Выполнение этих работ контролировали городские власти, – пише Валерія Чорноморець. – Об этом свидетельствует решение Запорожского городского совета депутатов трудящихся № 427 от 21 октября 1965 года. Руководителям предприятий: «Запорожстали» – Юпко Л.Д., «Коксохима» – Куликову Л.Я., «ДАЗа» – Стольченко И.М. и др. – было указано на то, что они уделяют крайне недостаточное внимание озеленению территорий, прилегающих к заводам. Главного врача городской СЭС обязали “установить постоянный контроль за созданием лесозащитной зоны в границах промышленных предприятий”.
ому заважали бордюрні посадки
Валерія Чорноморець зауважує, що науковий підхід до створення зеленої «ковдри» панував у Запоріжжі, на жаль, недовго. Вже в 60-х роках перевагу почали надавати так званому масовому озелененню, коли вільні від забудови місця заповнювалися деревами та кущами, які смакували тому чи іншому керівникові.
У 80-90-ті масово були знищені бордюрні посадки, які начебто зменшували огляд водіїв автівок. Нові власники промислових гігантів шкодували грошей на наукове озеленення, тому більшість санітарних зон довкола їхніх підприємств мають щонайменше півстолітній вік.
Продовжує «квітнути» орієнтація на екзотів чи рослини, які, хоч і красиві, та не дуже підходять до наших умов. “По проспекту высаживают липы, каштаны, не устойчивые к газам, слабо устойчивые к соли, которой зимой посыпают тротуари улицы. В скверах высаживаются низкорослые «карлики» – шелковица, ива, рябина, которые не защищают ни от шума, ни от пыли из-за малой емкости и низкорослости кроны”, – про це Валерія Степанівна писала 15 років тому, а ситуація, на жаль, не змінилася.
Які рослини найвідданіші запоріжцям
Серед наведеної Валерією Чорноморець великої кількості рослин, придатних ефективно оздоровити нашу екологію, найуніверсальнішими видаються різні види тополь, берест, в’яз [з ними останнім часом чомусь ведеться боротьба не на життя, а на смерть], лох сріблястий або вузьколистовий [наразі прикрашає лише пляжі навколо лиманів на узбережжі Азову], білі акація та шовковиця, абрикос та бузок.
Вони однаково працьовиті на ниві вловлювання промислових і транспортних пилу, газів, захисту від шуму, створення розлогої тіні. У менш загазованих місцях добре почуваються та віддано служать дуб, сосна, горіх та звичайна груша. Серед кущів людям віддячать за увагу до них бузок, ялівець козацький, смородина золотава, горобина, жимолость, бирючина, яку ще називають українським самшитом.
Маємо надію, що при реалізації згаданої вище програми «Зелене місто», розробці «Зеленого коду Запоріжжя» та участі в перенесеній на осінь акції «Озеленення України» чиновники відшукають у своїх архівах наукове дослідження з проблем озеленення міста, зроблене вченими ЗНУ на замовлення міськради 20 років тому. Коли це не вдасться, то біологічний факультет національного університету знаходиться у тому самому місці…
Ганна Чуприна, фото з ресурсів вільного доступу