Музика з концерту-присвяти вже декілька днів звучить – у пам’яті, у запису, не забувається. Натхненним та щирим став концерт в Запорізькій обласній бібліотеці для дітей «Юний читач». Так, читач наш юний… Та часи вимагають дорослості.
Концерт-вшанування був присвячений Пам’яті Героїв Небесної Сотні. І тема, і назва – «Відважні. Мрія про свободу» – має багато сенсів. І спогадів.
У ці дні лютого 2024 року моя французька подруга стояла неподалік Будинку профспілок, накинувши на плечі прапор своєї країни. І на мої вмовляння відійти, сховатися, відповідала: “Мене не зачепить, бо я ж із країни Євросоюзу…”
Історія невмолима та біда зачіпляє тих, хто поруч. І серед імен, згаданих у ці дні лютого в бібліотеці, – родини запоріжців, які втратили батьків на київському Майдані. Їм моя невтомна українська француженка передавала гроші, зібрані у Європі – на підтримку осиротілих дітей. Це забути неможливо.
Тому й такою важливою була життєствердна музична програма до цього дня. Підготувала її Іоланта Дамаскіна разом із своїми учнями, скрипалем Костянтином Івасенком та Антоном Бабашкіним, який навчається грі на фортепіано.
Кожна мелодія – впізнавана, улюблена. Ніжна Арія Баха, твори Антоніо Вівальді, «Слов’янські танці» Антоніна Дворжака… Дотична до кожного серця «Мелодія» Скорика викликала довгі оплески… Запальне «Болеро» сучасника нашого, бахмутського композитора Миколи Стецюна стала відкриттям для публіки. «Запроси мене у сни свої» Володимира Івасюка – викликала сльози любові та радості.
Й створені для скрипки, і перекладені її мовою, твори звучали досконало і напрочуд енергійно, молодо. Та як інакше: Костянтин – першокурсник Харківського національного університету мистецтв імені Котляревського. І його вже запросили до Запорізького академічного оркестру. Ми бачили його на сцені у концерті 14 лютого.
А тут, у бібліотеці, він грав свою сольну програму – за твором твір, і вправні пальці точно вели смичок та затискали струни на деці… Легато, тремоло, і – раптом, сфорца́то! А я згадувала, як багато дітей ходили зі мною до новокаховської музичної школи, та закінчили всього декілька, як зі всього свого класу довела навчання до атестату лише моя донька…
І про це я спитала Костянтина: чи довелося йому боротися із бажанням кинути заняття музикою? “Я??? Ніколи! – здивувався Костя. – Й думки такої не було!”
І я зрозуміла, що про його стосунки з музикою ми ще маємо поговорити.
Перший досвід виступу Антона Бабашкіна – у чотири руки разом із Іолантою, теж дав надію, що концерти триватимуть…
“Дякуємо запорізьким музикантам Іоланті Дамаскіній, Костянтину Івасенку, студенту першого курсу фахового коледжу Антону Бабашкіну – за щемкість, професіоналізм, любов до України. Браво!!!” – дякувала музикантам директорка бібліотеки Лариса Данилова. Слухачі аплодували та дякували стоячи.
“Запрошую на навчання до Запорізького фахового музичного коледжу ім. П. Майбороди”, – з любов’ю до рідного закладу промовила до дітей пані Іоланта.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
