Нещадні рашистські обстріли змусили 67-річну жінку покинути рідну оселю, де пройшла більша частина її життя. Відтепер вона житиме з донькою та онукою в Запоріжжі.
▪️На початку повномасштабного вторгнення Любов Миколаївна не мала змоги евакуюватися з обстрілюваного Гуляйполя, оскільки доглядала за маломобільною матір’ю. Після її смерті, вона, незважаючи на смертельну небезпеку та відсутність комунікацій, все одно залишалась вдома та вірила у покращення ситуації на фронті. Нищівні снаряди неодноразово прилітали на сусідські подвір’я та руйнували все навколо. Під час ворожих атак жінка лежала в темряві на підлозі. А коли канонади стихали під світлом ліхтарика вона писала вірші про Гуляйполе, Україну та її воїнів.
«… Коли б змогли зібратися всі люди,
Котрі зазнали горя в цій біді,
Набили б чорноземом повні пельки
Всім винуватцям у такій біді.»
▪️Коли сил та терпіння забракло гуляйпільчанка звернулася до місцевої влади за допомогою в евакуації.
👮14 лютого поліцейський офіцер гуляйпільської громади В’ячеслав Шейко разом із представниками загону швидкого реагування Товариства Червоного Хреста України у Запорізькій області допомогли Любові Миколаївні виїхати до обласного центру.
