Кожного робочого дня у Запорізькій обласній бібліотеці для дітей «Юний читач» відбувається декілька подій.
Чути співи: у читальній залі, а за потреби – у сховищі, відбуваються заняття вокальної студії «Чайка». Це – добросусідські стосунки із міським Палацем дитячої та юнацької творчості. За графіком зустрічей йде робота консультаційного пункту з цифрової грамотності, юридичні консультації. Дотепні та корисні недільні уроки – для малюків: це Speaking chickens англійською та ігрові заходи.
Різноманітні освітні події формуються співробітниками бібліотеки за календарем – все, що пов’язане із літературним та мистецьким всесвітом, може стати [і стає!] темою для презентації, дискусії, виставки…
Що ж стосується творчої складової життя бібліотеки – маємо велику палітру можливостей. Це і студія живопису «Уроки різноколірного чарівництва» Ніни Муленко, і робота проєкту з арттерапії, який веде Наталія Гвоздик у співпраці із психологинею Ольгою Чорненькою, і фотошкола Владислава Івахніна Black lion kids… 
Завдяки творчій роботі тут посміхаються та веселяться найсумніші
та найзакритіші емоційно діти!
Тут вдячні за підтримку БФ «Златоград» та англійській Благодійній Організації The Bearr Trust [Великобританія] – без їхньої постійної уваги творче життя не було б таким яскравим. У приміщенні, в якому займаються гуртківці, зроблено косметичний ремонт, тож маємо стриманий комфорт. Звичайно, хочеться більш сучасного обладнання для роботи, та поки це тема для мрій та обговорень на перспективу.
І вся ця невтомна робота у бібліотеці триває попри обставини, які неможливо уявити навіть на Заході України. Що вже казати про усвідомлення реалій нашого життя у мирних країнах Європи та світу, де гуркіт металу російських ракет не чути навіть з екранів телевізорів та айфонів…
Прифронтове місто Запоріжжя живе в умовах постійних тривог, на які треба реагувати, беручи на себе відповідальність за дітей, які прийшли до бібліотеки. Розуміти, як і коли анонсувати заходи. Зважати на кількість відвідувачів, яких за потреби має прийняти сховище. Вміти швидко відреагувати на паніку та нервові розлади, від яких зараз страждають і діти, і дорослі. І при цьому – працювати невпинно, бо ніхто за нас не виростить наших дітей, не дасть їм освіту, не закохає у мистецтво, не залюбить у книжки, не навчить основам творчості, яка допомагає жити… І – виживати країні в цілому. Все це розмаїття подій у дитячій бібліотеці триває завдяки людям, яких об’єднує керівниця закладу Лариса Данилова. Виникла ідея провести в бібліотеці прем’єрний концерт: юний скрипаль та його вчителька підготували програму. Цю ідею я й прийшла обговорити з Ларисою Вікторівною…
Плануємо дату, думаємо над авдиторією. Звісно, це учасники вокальної студії «Чайка», гості з палацу творчості, плануємо запросити людей, яким вишуканий концерт стане в радість…
І раптом Лариса Вікторівна говорить: “Сьогодні має прийти, обіцяла у всякому разі, Аня Кочеткова… Вона весь час сюди повертається. Бібліотека для неї як якийсь такий рятівний якір”, – посміхається.
Я ж згадую, як бачила Аню влітку, посеред дітей, на зустрічі з нагоди відкриття виставки фотостудії. Разом із Владом, завдяки підтримці БФ «Златоград» та англійської Благодійної Організації The Bearr Trust, вони провели з дітьми, що притулилися до бібліотеки, насичене подіями літо.
Так відкривали одну з фотовиставок влітку. Лариса Вікторівна на фото справа – поруч з дітьми маєш постійне відчуття радості!
Були й ігри на спортмайданчику, і походи, і навіть подорожі! Творчі заняття – само собою. Діти розкуті, веселі, талановиті…Це безцінний скарб на наш час – вберегти психологічний стан дітей. Це прекрасно розуміє Аня. Обнявшись із Ларисою Вікторівною та надивившись одна на одну, сідає поруч та розповідає свою історію.
Ще декілька років тому вона мала свою художню студію в рідному Гуляйполі. Та напередодні повномасштабної війни ненадовго поїхала до Польщі. Дома залишалися мама та дві донечки… Розповіла, що пережила – разом із жінками-українками поруч, у Польщі, 24 лютого 2022 року: “У мене дуже складна ситуація склалась. Тому що я виїхала за місяць до початку війни – без дітей, на три місяці до Польщі. 24 лютого я була на заводі, де працювала на конвеєрі. Ми пакували косметику. І того дня весь завод вив, волав… По лініях сльози текли рікою. Лунали постійні телефонні дзвінки: рідні повідомляли, що підірвано аеропорт, зруйновано залізничний вокзал, десь будинок палає. І жінки розуміли, де це і що це означає. І кричали… Отак почалася для мене війна…”
Анна повернулася в Україну та із страшними складнощами, під обстрілами, через блокпости спромоглася визволити свою маму та двох дівчаток із Гуляйполя. “Мені дуже тяжко було їх витягти звідти до Запоріжжя. Через те я боюсь їх залишати досі. Це для мене страх. Ладна розірватися, аби тільки бути там, де вони є”, – говорить Аня.
Поїхала з дівчатками до Польщі. Через рік повернулися, ще запаморочені пережитим, і винайняли житло у подвір’ї запорізької дитячої бібліотеки.
Пересидівши тиждень, вперше прийшли по книжки. Та отримали маленьке потрясіння. Тиша. Краса. Тисячі барвистих книжок. Діти відчули бібліотеку як рятівний простір. Вони були ладні сидіти тут цілий день, читати і займатися у гуртках.
Згадує Аня: “Я раптом зрозуміла, як пахне вдома повітря, як співають наші пташки. Це неймовірне відчуття, знати, що твої ноги ходять по нашій землі. Немає жодної такої землі в світі”.
Тоді разом із Владом вони вели роботу студій при бібліотеці, об’єднавши довкола себе десятки підлітків та малечі.
“Коли я потрапила сюди вперше, саме це місце нагадало мені, що я жива, – згадує Анна. – І що життя продовжується. Один хлопчик, Святік, сказав мені дивовижну і страхітливу річ: «Знаєте, а я вдячний війні. Якби не вона, ти б не приїхала у моє місто, і ми б з тобою не познайомилися. …І ми б не знали навіть, що ми одне в одного є…
А у мене, як у мами, стояла мета – позбавитися жахів, які пережили мої діти. Я бачила, що поруч інші діти, хтось тяжчі випробування пережив, хтось менші, і слава Богу. Я ж мала за мету позитивними емоціями стерти страшні спогади дітей. А допомагаючи своїм, я допомогала тим дітям, що поруч…
Якщо дитина поруч зі мною, знайду, чим її захопити, мені легко займатися. Всі діти талановиті. У мене тепер немає чужих дітей!”
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та учасників подій у бібліотеці
