Мабуть, ніщо так не розкриває людської душі, як любов – у всіх її проявах, і спів – насамперед, хоровий. Утім, спів – це теж один із проявів любові. Переповнені злістю, недобрі люди не співають. Спів, як і читання віршів, передбачають інший настрій, інший стан душі.
У цьому плані, як мені здається, цілком справедливим буде трохи змінений усталений вислів: «Скажи мені, які пісні ти співаєш (варіант – слухаєш), і я скажу, хто ти і чим ти живеш». Згодні?
Ну, а тепер конкретніше про фотознімок із мого архіву. Виявив я його кілька років тому – до масового вторгнення рашистів в Україну, через каталог музейного фонду рф. Нині вхід до нього закритий, а раніше я часто вилучав із каталогу цікаві для мене фотознімки з різних музеїв рф – якщо вони були оцифровані, звісно. Так і з фото хору села Гуляйполя сталося. Я вирішив, що в Україні цей знімок буде доречнішим і забрав його собі.
Хор величезний: до 50 учасників я нарахував. І всі цілком впізнавані. За винятком дівчини в другому ряду (третя ліворуч), яка опустила чомусь голову. І майже всі хористи одягнені у вишиванки. Як можна у зв’язку з цим припустити, основний їхній репертуар – це українські народні пісні. Та й прізвище людини, кому адресований – як презент, як ми зараз говоримо, знімок, підтверджує це. Читаємо присвяту: «Вельмишановному творцеві чудових мелодій Гр. Митр. Давидовському – від виконавців хору села Гуляйполя на Запоріжжі, 5 липня 1927 року» (нагадаю, що містом вільне Гуляйполе стало тільки 1938 року).
Судячи з усього, прізвище керівника хору написано з помилкою: вгадати його не вдалося. А ось, що підказали українські довідники, включно з Енциклопедією сучасної України:
Григорій Митрофанович Давидовський (18.01.1866 – 13.04.1952), хоровий диригент, композитор, співак (тенор), педагог. Заслужений артист УРСР, член Спілки композиторів України;
народився в сім’ї священика на Чернігівщині. Змалку співав у церковному хорі. Отримав професійну музичну освіту як диригент і як сольний співак у Петербурзькій консерватори. По закінченні консерваторії створював численні хорові колективи, керував регентськими курсами, провадив масштабні гастрольні поїздки великими хоровими капелами, створював багато хорових композицій. Серед них особливо вирізняються хорові сюїти «Бандура» (1896) та «Кобза» (1910), побудовані на матеріалах українських народних пісень і міського побутового романсу. Слід зазначити, додали обізнані люди, що ці твори здобули світове визнання: їх неодноразово виконували і видавали не лише в Україні, а й у країнах Західної Європи та США.
Видатна людина, яка залишила помітний слід в українській культурі двадцятого століття. Але ось яке питання залишилося відкритим: який стосунок він мав до Гуляйполя славного і до його народного багатоголосого хору?
Володимир ШАК
