Шакал звичайний, або Canis aureus, має давню історію у світовій культурі. В Стародавньому Єгипті його вважали священною твариною, а бог Анубіс зображувався з головою шакала. Римляни називали його “золотим собакою”. Цікаво, що в українській історії теж є згадки про шакала: деякі дослідники, зокрема Дмитро Яворницький, вважають, що за часів Запорозької Січі шакала називали “чокалкою” і він був звичайним звіром на цих територіях. Це підтверджує, що шакал не є чужорідним видом в Україні, а скоріше відновлює свій колишній ареал.
Шакал на вигляд схожий на невеликого вовка, але значно менший за нього. Його вага зазвичай не перевищує 15 кг. Живуть ці тварини парами, вони моногамні та активні переважно вночі. День проводять у норах, які облаштовують у густих заростях, часто поблизу води. Їхнє виття, що нагадує плач дитини, легко впізнати.
Шакал — це всеїдний мисливець. Його раціон неймовірно різноманітний і включає дрібних ссавців, птахів та їхні яйця, комах, плазунів, земноводних, рибу, фрукти, овочі, ягоди, злаки.
Особливу роль в харчуванні шакалів відіграють падло та харчові відходи. Завдяки цьому шакал є важливим санітаром природи, допомагаючи підтримувати екосистему в здоровому стані.
Перші підтверджені випадки появи шакалів в Україні були зафіксовані наприкінці 1990-х років. Поширені в ЗМІ страхітливі історії про їхню агресивність чи напади часто є перебільшеними. Для здорової дорослої людини шакал не становить небезпеки. Хоча в деяких випадках зафіксовані випадки сказу, як і в будь-якої дикої тварини, шакал не є винятково небезпечним.
Про появу шакалів на Хортиці відомо також давно. Перші повідомлення про звукову фіксацію цих тварин сягають 2005 року, але з початком повномаштабної війни та руйнуванням Каховського водосховища ці повідомлення значно почастішали.. Сьогодні ж, запорізькому фотографу та спостерігачу за природою Юрію Батаєву пощастило зафіксувати цю тварину на фото, що достеменно ставить крапку на питанні чи є шакали на Хортиці.
Матеріал підготовлено зав. сектором природи Національного заповідника “Хортиця”
Михайлом Муленком
Фото Юрія Батаєва
Джерело : Національний заповідник “Хортиця” official
